Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник) - Еріх Марія Ремарк страница 95

Название: Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник)

Автор: Еріх Марія Ремарк

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-966-14-9578-3, 978-966-14-9125-9, 978-3-462-02687-0, 978-966-14-9575-2, 978-966-14-9579-0, 978-966-14-9577-6

isbn:

СКАЧАТЬ на війні!

      Обидві жінки вийшли з крамниці. Продавщиця перевела дух, так наче хотіла їм ще щось гукнути, але потім повернулася до Гребера. Щоки її раптом спалахнули.

      – А вам? Вінок чи прикраси на домовину? Ви ж бачите, вибір не великий, але в нас є дуже гарне ялинове гілля.

      – Мені нічого не треба для похорону.

      – Тобто як? – здивувалася продавщиця.

      – Я хочу купити квіти.

      – Квіти? У мене є лілеї…

      – Лілей не треба. Щось для весілля.

      – Лілеї на весілля можна брати сміливо, шановний пане! Вони – символ незайманості й чистоти.

      – Це правда. А хіба троянд у вас немає?

      – Троянд? У цей час? Звідки? У теплицях нині вирощують овочі. Тепер узагалі важко діставати квіти.

      Гребер обійшов прилавок. Нарешті за вінком у вигляді свастики він знайшов букетик нарцисів.

      – Дайте мені оці.

      Продавщиця витягла букетик і побризкала його водою.

      – Доведеться, на жаль, загорнути вам квіти в газету. Іншого паперу в мене немає.

      – Байдуже.

      Гребер заплатив за нарциси й вийшов. Із квітами в руках він відразу відчув себе якось ніяково. Здавалося, всі перехожі задивляються на нього. Спершу він тримав букета квітами вниз, потім узяв його під пахву. Греберів погляд упав на газету, в яку був загорнутий букет. Поруч із живими квітами було видно фото якогось чоловіка з роззявленим ротом. То був голова народного суду. Гребер прочитав текст. Якихось чотирьох засуджено до страти за те, що вони більше не вірили в перемогу Німеччини. Їм сокирою відрубано голови. Гільйотину було давно скасовано. Вона виявилася надто людяною покарою. Гребер зняв із букета газету й викинув її геть.

      Службовець сказав правду: бюро реєстрації шлюбів містилося в гімнастичному залі міської школи. Реєстратор сидів за рядом канатів, кінці яких були прив’язані до стіни. Поруч висів портрет Гітлера у військовій формі, під ним – свастика з німецьким орлом. Довелося почекати. Перед ними розписувався якийсь літній солдат. У його майбутньої дружини на грудях красувалася золота брошка у вигляді вітрильника. Солдат хвилювався, жінка стояла байдужа. Вона усміхнулася до Елізабет, немовби вони були змовниці.

      – Свідки, – промовив реєстратор. – Де ваші свідки?

      Солдат щось промимрив. У нього їх не було.

      – Я гадав, що коли одружується фронтовик, то свідки не потрібні, – нарешті вимовив він.

      – Ще чого! У нас порядок!

      Солдат звернувся до Гребера:

      – Може, ти нам допоможеш, друже? Ти і фрейлейн? Тільки поставте свої підписи.

      – Певна річ. А потім ви розпишетеся за нас. Я теж не думав, що потрібні свідки.

      – Хто ж про це думає!

      – Кожен, хто знає свої громадянські обов’язки, – суворо заявив реєстратор. Він, очевидно, сприйняв цю байдужність як особисту образу. – Хіба в бій ви йдете без гвинтівок?

      Солдат здивовано подивився на нього.

      – Але ж це зовсім інша річ. Свідки – не зброя!

      – Я СКАЧАТЬ