Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

      Обидві жінки вийшли з крамниці. Продавщиця перевела дух, так наче хотіла їм ще щось гукнути, але потім повернулася до Гребера. Щоки її раптом спалахнули.

      – А вам? Вінок чи прикраси на домовину? Ви ж бачите, вибір не великий, але в нас є дуже гарне ялинове гілля.

      – Мені нічого не треба для похорону.

      – Тобто як? – здивувалася продавщиця.

      – Я хочу купити квіти.

      – Квіти? У мене є лілеї…

      – Лілей не треба. Щось для весілля.

      – Лілеї на весілля можна брати сміливо, шановний пане! Вони – символ незайманості й чистоти.

      – Це правда. А хіба троянд у вас немає?

      – Троянд? У цей час? Звідки? У теплицях нині вирощують овочі. Тепер узагалі важко діставати квіти.

      Гребер обійшов прилавок. Нарешті за вінком у вигляді свастики він знайшов букетик нарцисів.

      – Дайте мені оці.

      Продавщиця витягла букетик і побризкала його водою.

      – Доведеться, на жаль, загорнути вам квіти в газету. Іншого паперу в мене немає.

      – Байдуже.

      Гребер заплатив за нарциси й вийшов. Із квітами в руках він відразу відчув себе якось ніяково. Здавалося, всі перехожі задивляються на нього. Спершу він тримав букета квітами вниз, потім узяв його під пахву. Греберів погляд упав на газету, в яку був загорнутий букет. Поруч із живими квітами було видно фото якогось чоловіка з роззявленим ротом. То був голова народного суду. Гребер прочитав текст. Якихось чотирьох засуджено до страти за те, що вони більше не вірили в перемогу Німеччини. Їм сокирою відрубано голови. Гільйотину було давно скасовано. Вона виявилася надто людяною покарою. Гребер зняв із букета газету й викинув її геть.