Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

      – Ким?

      – Та допомогою ж.

      Гребер на мить затамував подих.

      – Отже, ти згодна? – запитав потім.

      – Коли ми знаємо одне одного понад рік, то навіть повинні це зробити. До того ж ми будь-коли зможемо розлучитися. Чи ні?

      – Ні.

      Вона пригорнулася до нього і знов заснула. Він ще довго лежав, прислухаючись до дощу. Тепер він знав багато слів, які хотів би їй сказати.

      – Бери все, що душа, бажає, Ернсте, – кинув Біндинг через двері. – Вважай, що ти вдома.

      – Добре, Альфонсе.

      Гребер випростався у ванні. Його військова форма лежала на стільці в кутку – зелена, вицвіла й жалюгідна, немов старе лахміття, а поруч висів синій цивільний костюм, який для нього позичив Ройтер.

      Ванна кімната Біндинга була простора, викладена зеленими кахлями, скрізь поблискували нікельовані крани та фарфорові ручки – просто рай проти казармених душів, що наскрізь просмерділися дезінфекційними препаратами. Мило було ще з Франції, рушники та простирадла лежали поруч високими купками, водопровідні труби не постраждали від бомб, і було вдосталь гарячої води. Була навіть сіль для купання – велика пляшка з аметистовими кристалами.

      Гребер лежав розслаблений, ні про що не думаючи, і втішався теплою водою. За ці роки він зрозумів, що ніколи не розчаровує тільки найпростіше: тепло, вода, дах, хліб, тиша й довіра до власного тіла. Решту відпустки він вирішив провести саме так – без зайвих думок, розслабленим, якомога більше втішатися щастям. Ройтер мав рацію – вдруге відпустку одержиш не скоро.

      Гребер відсунув стілець зі своєю уніформою вбік, набрав жменю солі для купання і з насолодою посипав нею круг себе воду. Це була повна жменя розкошів, а отже, й мирного життя, як і накритий білою скатеркою стіл у «Германії», вино й делікатеси, вечори з Елізабет.

      Він витерся і почав неквапно одягатись. Після важкої військової форми цивільний костюм був легкий і тонкий.

      Гребер уже стояв одягнений, а його все ще не полишало відчуття, ніби він у самій білизні, так незвично було не мати на собі чобіт, пояса та зброї. Він зазирнув у дзеркало й знов ледве впізнав себе. На нього дивився якийсь недозрілий, вайлуватий молодик. Якби такий зустрівся йому на вулиці, він ніколи б не прийняв його за дорослого.

      – У тебе вигляд хлопчика, що йде на перше причастя, – заявив Альфонс. – Але не солдата. Що сталося? Чи не надумав ти одружуватись?

      – Авжеж, – відповів Гребер приголомшено. – Як ти про це здогадався?

      Альфонс засміявся.

      – У тебе такий вигляд. Інший, ніж раніше. Ти більше не скидаєшся на собаку, що розшукує кістку, яку сам сховав і забув де. Ти справді хочеш одружитися?

      – Так.

      – Але ж, Ернсте! Ти зважив усе як слід?

      – Ні.

      Біндинг здивовано втупився в нього.

      – Уже багато років я не маю часу зважувати що-небудь як слід, – відповів Гребер.

      Альфонс СКАЧАТЬ