Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник) - Еріх Марія Ремарк страница 59
Название: Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник)
Автор: Еріх Марія Ремарк
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-966-14-9578-3, 978-966-14-9125-9, 978-3-462-02687-0, 978-966-14-9575-2, 978-966-14-9579-0, 978-966-14-9577-6
isbn:
Елізабет раптом поворухнулась. Промінь кишенькового ліхтарика впав на її обличчя. Вона подивилась на старого й, уникаючи світла, ступила крок до нього. Майор кашлянув, іще раз з-під лоба глянув на неї і пішов собі далі.
– Я йому мало не сказала кілька теплих слів, – пожартувала вона.
Гребер знизав плечима.
– Нічого не вдієш! Ці старі козли тиняються вулицями й вимагають, щоб їм козиряли. Це для них усе. Природа витратила кілька мільйонів років, щоб нарешті створити отаке опудало!
Елізабет весело перепитала:
– Ти чому не на фронті?
Гребер засміявся:
– Це мені кара за те, що я морочив людям голову своїм парадним мундиром. Завтра я одягнуся в цивільне. Я знаю, де можна дістати костюм. З мене досить козиряння. Тоді можна буде спокійно посидіти і в «Германії».
– Тобі ще хочеться туди?
– Так, Елізабет. Це те, про що потім згадують на фронті. Не про буденне. Я зайду по тебе о восьмій. А зараз мені пора. Чого доброго, старий йолоп ще вернеться і зажадає мою солдатську книжку. На добраніч.
Гребер пригорнув дівчину, і вона не опиралась. Його рука лягла на її стан, і раптом усе навколо зникло. Він прагнув її, нічого, крім неї. Він міцно обняв її й поцілував, і вже не міг відпустити, і все-таки відпустив.
Він ще раз зайшов на Гакенштрасе. Перед будинком батьків зупинився. Місячне світло пробилося крізь туман. Він нахилився; потім рвучко вихопив з-поміж камінців записку. Скраю товстим олівцем було щось написано. Він дістав кишенькового ліхтарика. «Головпоштамт, звернутися у 15 віконце», – значилося в записці.
Гребер мимоволі поглянув на годинник. Було вже пізно; вночі поштамт не працює, але завтра вранці він нарешті що-небудь довідається. Він склав записку й заховав до кишені, щоб завтра показати її на пошті. Потім рушив через мертве місто до казарми, і в нього було таке враження, неначе він раптом став невагомим і рухається в безповітряному просторі, не наважуючись вирватися з нього.
Частина приміщення поштамту ще стояла. Решта згоріла й обвалилася. Повсюди товпилися люди. Якийсь час Гребер мусив стояти в черзі. Нарешті підійшов до п’ятнадцятого віконця й показав записку.
Службовець повернув йому папірець.
– Ви маєте з собою посвідчення?
Гребер просунув під решітку солдатську книжку та відпускне посвідчення. Службовець уважно їх прочитав.
– Що там? – не витерпів Гребер. – Є якась звістка?
Чоловік нічого не відповів. Він підвівся з-за столу й кудись вийшов. Гребер чекав, утупившись поглядом у свої папери, що лежали на столі розкритими.
Службовець повернувся з невеличкою пом’ятою посилкою в руках. Він ще раз звірив адресу з відпускним посвідченням Гребера. Потім подав у віконце посилку.
– Розпишіться ось тут.
Гребер СКАЧАТЬ