Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ приписують курс виховання в народному дусі в концтаборі. Хто звідти повертається, той більше не прогулює.

      Елізабет набрала гарячої води й залила нею порошок ерзац-кави у кришці від казанка.

      – Не забувай, що недавно я брала триденну відпустку, – сказала вона. – Я не можу вимагати надто багато.

      Він знав, що Елізабет боїться робити це через батька. Це був зашморг, накинутий на шию кожного.

      – Ну й банда, – сказав він. – Що тільки вони з усіма нами зробили!

      – Ось тобі кава. І не сердься. У нас для цього немає часу.

      – У тім-то й річ, Елізабет!

      Вона кивнула.

      – Я знаю. У нас так мало часу, а ми все одно так рідко буваємо разом. Твоя відпустка закінчується, і майже вся вона пішла на очікування. Я мала б бути хоробрішою і не ходити на фабрику, доки ти тут.

      – Ти й так досить хоробра. І все ж краще чекати, ніж уже нічого не чекати.

      Вона поцілувала його.

      – Ти швидко навчився знаходити потрібні слова, – промовила вона. – А тепер мені час іти. Де ми зустрінемося ввечері?

      – А й справді, де? Там уже нічого не залишилося. Треба все починати спочатку. Я зайду по тебе на фабрику.

      – А раптом щось перешкодить? Наліт або патруль?

      Гребер задумався.

      – Зараз я зберу речі й віднесу їх до церкви святої Катарини. Нехай це буде друге місце зустрічі.

      – А вона відчинена вночі?

      – Чому вночі? Адже ж ти повернешся не вночі?

      – Хтозна. Якось нам довелося просидіти в бомбосховищі шість годин. Найкраще було б через кого-небудь тримати зв’язок. А домовитись про місце зустрічі – цього тепер не досить.

      – Ти маєш на увазі той випадок, коли з кимось із нас щось станеться?

      – Так.

      Гребер кивнув. Він уже зрозумів, як легко вони можуть одне одного втратити.

      – Сьогодні ми можемо використати Польмана. А втім, ні, це ненадійно. – Гребер замислився. – Біндинг! – сказав він нарешті з полегшенням. – Це людина надійна. Я показував тобі його будинок. Щоправда, він ще не знає, що ми одружилися. Та байдуже. Я його попереджу.

      – Ти підеш до нього, щоб знову його пограбувати?

      Гребер засміявся.

      – Мені, власне, не хотілося б знову це робити. Але ж нам треба щось їсти. Отак ми і псуємося.

      – Ночуватимемо знову тут?

      – Сподіваюся, що ні. Я матиму цілий день і щось підшукаю.

      Її обличчя на мить спохмурніло:

      – Так, ти маєш цілий день. А я мушу йти.

      – Я швиденько зберу всі ці манатки, віднесу їх до Польмана та проведу тебе на фабрику.

      – Але ж я не можу чекати. Мені вже пора. До вечора! Отже, фабрика, церква святої Катарини або Біндинг. Ох і цікаве ж життя!

      – Під три чорти таке цікаве життя! – вилаявся Гребер.

      Він дивився їй вслід. Елізабет переходила площу. Ранок був ясний, а небо стало яскраво-блакитним. На руїнах СКАЧАТЬ