Сповідь відьом. Тінь ночі. Дебора Гаркнесс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ були розчинені. Це надавало приміщенню сяючої легкості, попри велетенський камін під дальньою стіною. Цей камін був прикрашений уламками середньовічної цегляної кладки, яку Метью, напевне, взяв з монастиря, що колись стояв на цьому самому місці – затерте обличчя якогось святого, гербовий щит та готичний чотирилисник.

      – Діано! – Голос Метью відірвав мене від споглядання кімнати і її обстановки. – Хол каже, що решта – у вітальні; вони читають і грають в карти. Він визнав за доречне спершу спитатися в господині дозволу залишитися у гостях, а вже потім приєднатися до них.

      – Звісно, граф має залишитися, і ми негайно приєднаємося до твоїх гостей, – сказала я і почула, як у мене забурчало в животі.

      – Або принесемо тобі що-небудь поїсти, – зауважив Метью, весело блиснувши очима. Після того як я представилася графу як належить, без помилок, мій чоловік трохи розслабився. – Тебе нагодували, Холе?

      – П’єр та Франсуаза були люб’язними й послужливими, як і завжди, – запевнив він нас. – Звісно, якщо пані Ройдон зробить мені честь і погодиться… – Граф невпевнено замовк, і в животі його теж почулося бурчання. Цей чолов’яга був високий, мов жираф, і для того, щоб прохарчувати його велетенське тіло, потрібна була так само велетенська кількість їжі.

      – Я теж люблю добряче попоїсти на сніданок, мій володарю, – сказала я з посмішкою.

      – Генрі, – лагідно поправив мене герцог, і від посмішки на його підборідді утворилася маленька ямка.

      – Тоді й ви мусите звати мене «Діана». Я не зможу звати графа Нортумберлендського на ім’я, якщо він наполегливо величатиме мене «пані господиня Ройдон». – Річ у тому, що Франсуаза особливо наполягала на тому, що мені завжди слід шанобливо підкреслювати високий соціальний статус графа.

      – Гаразд, Діано, – сказав Генрі, простягаючи мені руку.

      Він повів мене коридором, де гуляли протяги, до затишної кімнати з низькою стелею. Вона була зручна й приємна і мала вікна лише з одного боку – з південного. Попри невеликий розмір, до кімнати увіпхали аж три столи з ослінцями та лавами. Тихий гомін, що переривався калатанням каструль та горщиків, свідчив про близькість кухні. Хтось причепив на стіну сторінку з календаря, а на центральному столі лежала мапа, один край якої був притиснутий канделябром, а другий – плиткою олов’яною вазою з фруктами. Облаштування кімнати з його непоказними деталями нагадувало натюрморт голандських майстрів пензля. Я зупинилася на півдорозі, бо моя голова запаморочилася від сильного запаху.

      – Айва! – Я простягнула руку і торкнулася пальцями плодів. Вони були точнісінько такими, якими малювала їх моя уява, коли Метью описував мені Стару Хижку іще у Медісоні.

      Генрі був явно здивований моєю реакцією на звичайну вазу з фруктами, але був надто добре вихований, щоб висловитися з цього приводу. Ми всілися за стіл, і служник додав до натюрморту довкола нас ще й свіжий хліб та тарілку з виноградом та яблуками. Бачити СКАЧАТЬ