Сповідь відьом. Тінь ночі. Дебора Гаркнесс
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Сповідь відьом. Тінь ночі - Дебора Гаркнесс страница 69

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Обережніше, Діано. Ми, маньясанги, маємо гострий слух. Запропонуй свою кров кому-небудь у цьому домі – і тоді вовків уже не стримати. – Біля початку сходів стояв Філіп, упершись руками в боки аркового проходу.

      Метью розлючено обернувся до нього.

      – Іди геть, Філіпе!

      – Ця відьма – зухвала й нерозсудлива. І саме я несу відповідальність за те, щоб її імпульсивні бажання не вийшли з-під контролю. Інакше вона нас просто знищить.

      – Ця відьма моя, – холодно мовив Метью.

      – Іще ні, – відказав Філіп, спускаючись сходами з удаваним співчуттям і хитаючи головою. – А, може, й ніколи не буде твоєю.

      Після цієї сутички Метью став іще більше стриманим і скритним. Наступного дня він і досі злився на батька, але замість вимістити своє невдоволення на тому, хто його спричинив, прискіпувався до всіх інших: до мене, до Алена, П’єра, Шефа та всіх тих, хто мав нещастя трапитися на його шляху. Домочадці й без того були заведені й заклопотані через прийдешнє свято, і Філіп, кілька годин терпівши коники свого сина, поставив його перед вибором: піти поспати, щоб прокинутися у кращому гуморі, або підхарчитися. Натомість Метью обрав третій варіант і пішов нишпорити в архівах де Клермонів – може, там знайдеться якийсь натяк на нинішнє місцезнаходження манускрипту Ешмол-782. Залишена на самоті й вільна чинити на власний розсуд, я повернулася до кухні.

      Філіп застав мене у коморі Марти, де я, закотивши рукави, сиділа навпочіпки біля дистилятора, який і досі не бажав вправно функціонувати і наповнював усе приміщення парою.

      – Метью пив твою кров? – різко спитав Філіп, ковзнувши поглядом по моїх передпліччях.

      У відповідь я підняла догори ліву руку. М’яке полотно скотилося вниз до плеча, оголивши нерівний шрам на внутрішній поверхні мого ліктя. Я навіть зробила надріз, щоб Метью було легше пити.

      – Де ще? – спитав Філіп, перевівши свій уважний погляд мені на торс.

      Другою рукою я оголила собі шию. Там рана була глибшою, але її зробив сам вампір, і тому шрам вийшов значно акуратнішим.

      – Ну ти й дурепа! Дозволила очманілому маньясангу попити твоєї крові не лише з руки, а й із шиї! – отетеріло мовив Філіп. – Угода забороняє маньясангу пити кров відьом та демонів. Тобі ніколи не звільнитися від Метью, неважливо – спатиме він з тобою чи ні.

      – Метью знає, що я ніколи не покину його.

      – Покинеш – і це однозначно. Одного дня твоє життя на цій землі добіжить кінця, і тобі доведеться здійснити свою завершальну подорож до потойбічного світу. А Метью, щоб не сумувати, теж захоче піти за тобою стежиною смерті. – У мене чомусь не виникло сумнівів стосовно правдивості цього пророцтва.

      Одного разу мати Метью вже розповідала мені історію його створення: про те, як він упав з риштування, зводячи стіни для сільської церкви. Навіть коли я почула цю історію вперше, у мене з’явився сумнів: а чи не намагався Метью скінчити життя самогу� СКАЧАТЬ