інші обложені вкупі з ним у палаці, і він мусив поступитися перед силою. Безперечно, лють у серцях людей куди гостріша і рани куди глибші, коли точиться боротьба за відновлення свободи, ніж коли її відстоюють. Месер Гульєльмо та його син попали до рук численних ворогів, а син цей був майже хлопчик, якому не виповнилося ще вісімнадцяти років. А проте ні молодість його, ні безневинність, ні врода не врятували його від люті натовпу. Ті, хто не міг різати батька й сина, поки вони були живі, чикрижили їх мертвих і, не наситившись ударами заліза, рвали їхні тіла пальцями. А щоб наситити помстою всі свої почуття, вони, навтішавшись їхніми зойками, видовиськом їхніх ран, вгородившись у їхню плоть, захотіли і на смак покуштувати її, так щоб відплата вдовольнила не тільки зовнішні почуття, а й нутро. Цей сказ був такий згубний для Гульєльмо з Ассізі та його сина, як і рятівний для месера Череттьєрі. Юрба, зірвавши свою злість на цих двох жертвах, про нього забула. Його ніхто не вимагав, він і зостався у палаці, а вночі деякі з його друзів та родичів непомітно вивели його звідти. Коли натовп утамував свою лють пролитою кров’ю, було укладено угоду, за якою дукові дано право виїхати з Флоренції з усім своїм майном і своїми людьми, якщо він зречеться влади над нею, і цю угоду він мав схвалити уже поза її межами в Казентіно. Уклавши цю угоду, він 6 серпня покинув Флоренцію у супроводі багатьох громадян і по прибутті до Казентіно підтвердив своє зречення, хоча й згнітивши серце. Він би не дотримався даного слова, якби граф Сімоне не пригрозив, що видворить його назад до Флоренції. Був цей дук, як видно з його справування, хтивий, жорстокий, недоступний і пихатий. Він прагнув поневолення народу, а не його любові, і тому хотів викликати страх, а не симпатію. З себе він був препоганий, як і його поведенція: малого зросту, чорнявий, з довгою, але ріденькою бородою, отож, звідки не глянути на нього, він заслуговував тільки зненавиди. Отож за десять місяців через свою зловорожість він позбувся влади, якої доскочив лихими підшептами своїх радців.
XXXVIII
Події, які сталися в самому місті, дали всім землям під владою флорентійців надію відвоювати й собі свободу. Слідом за флорентійцями заколот учинили Ареццо, Кастильйоне, Пістойя, Вольтерра, Колле, Сан Джіміньяно. Флоренція позбулася й свого тирана, і своїх володінь; визволившись сама, вона показала, як це робиться, іншим. Після вигнання дука і втрати земель рада Чотирнадцяти і єпископ зміркували, що краще миром удовольнити підданців, ніж поробити з них ворогів, почавши з ними війну, і слід показати їм, що флорентійці так само радіють їхній свободі, як своїй власній. Тому вони послали до Ареццо своїх посланників, які мали зректися влади над цим містом і домовитися, що, трактуючи тепер аретинців не як підданців, Флоренція, проте, може розраховувати на їхню допомогу на правах дружби. І з іншими землями флорентійці домовилися так добре, як тільки могли, обіцяючи у разі підтримання дружніх зв'язків допомагати уже не як підданцям,
СКАЧАТЬ
