Мер сидить на смерті. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ніжок крісла. Крила дракона – замість задніх. Вигнутий хребет – сидіння, а спинкою є хвіст. Якщо крісло перекинути догори дриґом, то дракон наче хоче злетіти… Крила його підняті… Я читав про одного екстрасенса, що втік від того крісла. Гнав, наче від дідька… Казав, що від нього йде смертельна енергетика… Екстрасенс був переконаний, що саме на цьому кріслі і відбувалися криваві обряди… Отак-то… Тому це крісло ще називають троном Сатани. Людей біля нього бере млосний страх… А вночі, кажуть, з крісла з’являється привид… – розповідав Безрукий.

      – Я сидів на ньому… – ледь чутно мовив мер. – Мурашки тоді бігали по спині. А встати я не міг. Не мав сил. Допоміг інвестор. Ухопив за руку, мовив жартома: «Вставай, мере, чого розсівся, як на троні!..» Я його ладен був за це розцілувати… – Змієборець виглядав, як свіжопобілена стіна. – Що тепер?.. – запитав спантеличено.

      – До речі, а ви в курсі, що першим приміщенням музею була міська ратуша? – Мер кивнув, мовляв, так. – Отож-бо… Не виключено, що крісло дракона з привидами ратуші добре знайоме… В цьому кріслі мусить бути якась зачіпка… Стовідсотково. Треба мчати в музей. Поки не пізно.

      – Як? Проти ночі?

      – Проти ночі саме й час. Привиди оживають… Так що… Телефонуйте, домовляйтеся… Тим паче, музей тут, на місці. Лише площу перейти…

      – Це божевілля!..

      – А що нині не божевілля?.. Де ви бачите нормальність, Юрію Даниловичу?.. Такий час… Просто не всі до божевілля доростають… Шлунок не пускає… Ви погоджуєтеся, що дбати лише про шлунок – це не істинне призначення життя?..

      – Так. Але…

      – «Але» у цю мить має єдине продовження: але ми мусимо негайно дослідити крісло. І не будьте наївним – не думайте, що в цю гру вплутані тільки ми. Кілька цікавих екземплярів рвуться виконати свою роботу. І далеко не факт, що не поп’ють нашої крові…

      Директор історичного музею Пошуковець Степан Васильович переднічного дзвінка мера злякався.

      – Слухаю, – мовив насторожено. – Щось сталося?

      – Ні. Все нормально. Просто у мене зараз у кабінеті є один схиблений вчений-етнограф, і він хоче подивитися на крісло дракона. Те, що ви мені з друзями показували…

      – Знаю. А чи не міг би ваш учений зачекати до ранку? – запитав директор з надією.

      – Не може… – відповів мер.

      – Юрію Даниловичу, тут така делікатна справа з тим кріслом… Навіть не знаю, як вам це пояснити… Ну так, щоб ви не подумали, що я…

      – Якраз усе в «делікатній справі». Нам треба подивитися крісло вночі…

      – Добре. Тоді я вас чекатиму на площі… із сторожем…

      – Домовились…

      Через десять хвилин, коли мер з ученим досьорбали холодну каву, директор історичного музею постукав у кабінет мера.

      – Я хотів би зробити ще одну спробу відмовити вас іти до того крісла…

      – Давайте… – запропонував мер.

      – Благаю, не йдіть… Немає чого з темними світами жартувати. – І директор звернувся СКАЧАТЬ