Мер сидить на смерті. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його на прах, зітре з лиця землі. Як цього уникнути? Одному Богові відомо, і то ще не факт. Шеф привидів теж не ликом шитий! Знається на слабкостях світу не згірше за Бога…

      Любив Домовина Львів! Так зріднився з ним, що далі нікуди. Але правду теж приховати не міг. Душа міста не дотримала принципу паритету – тримати у собі порівну світла і мороку. П’ятдесят на п’ятдесят. Це були основні умови для душ при їх вселенні в тіла міст… Наскільки Домовина був поінформований…

      Не винив головний привид душу Львова. Бачив, що вона старалася з усіх сил дотримувати угоди. Противилася, як могла… Але люди у Львові здуріли!.. Своїм дивацтвом насильно переситили душу світлом… Та й туристи добряче допомогли, чого гріха таїти… Вже дійшло до дев’яноста на десять! А це означало, що скоро не лише зникне вся темінь Львова, а світло, як пошесть, поширюватиметься й на інші міста. Не дивно, що сусіди захвилювалися. Привиди околишніх міст зініціювали зібрання, поставили питання руба… Умирати не хотів ніхто… Як Бог дав жити привидом, то треба жити… І боротися за життя до скону…

      Домовина приземлився на Лису Гору. Сів на лаву і став мізкувати. Перебирав на пальцях варіанти. Вибирати, фактично, було ні з чого: поганий, гірший, поганючий… І навіщо йому ця халепа у час, коли так-сяк притерся до життя на цій грішній землі, виборов більш-менш комфортне місце в підземеллях ратуші?.. Щоб спокійно обмізкувати, як позбутися тягаря гріхів і вирватися в омріяне небо…

      Але Домовина добре розумів, що противитися волі Собору – це значить нидіти десь у вічному засланні в муках… Усе одно знайдуть іншого виконавця. Це – поганючий варіант. Гірший – провалити місію і згоріти від світла. Без надії на небо… Поганий – впрягтися і вкрасти-таки душу в міста… А там буде видно… Життя покаже… Щомиті щось та й міняється – не треба заглядати далеко у віки…

      На поганому варіанті головний привид Львова і зупинився.

      Він підвівся, набрав повні легені вітру і полетів у ратушу. У свій кабінет. Щоб працювати…

      Зайшов. Мер Юрій Змієборець сидів за столом. Переглядав якісь папери.

      – Якого дідька ти тут робиш? – обурився Домовина. – Маєш тіло, дружину, дітей – іди додому і насолоджуйся життям!..

      Боже, які ці люди телепні!.. Не вміють смакувати життя… Оце попробував би Змієборець невидимим тинятися ратушею і надіятися на чудо… Що коли-небудь звільниться і злетить…

      Домовина і Змієборець мали один кабінет на двох. Мер, звичайно, привида не бачив і не чув. Не знати навіть, чи відчував. Зате привид усе бачив і все знав. Та от мало що міг вдіяти… Отаке-то життя. Змієборець, на відміну від попередніх мерів, Домовині не заважав. Удень привид терпів його легко. А ось з настанням сутінків це давалося йому непросто. І зараз, коли Домовина мав прийняти вкрай важливі рішення, присутність мера його неймовірно дратувала…

      – Іди додому!.. Йди геть!.. – навіював привид мерові. Але той не зважав. Сидів у кріслі, як прилиплий до каструлі вареник…

      І що мав робити головний СКАЧАТЬ