Мер сидить на смерті. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і трохи відпочити? – запитав себе словами дружини. Й одразу відповів: не час. Ще трошки… Ще два вкрай важливі іноземні проекти – і вже тоді…

      Перед мером хтось уважний завбачливо відчинив важкі вхідні двері міської ратуші. З них, наче на мітлі, вилетіла жіночка із скуйовдженим чорним волоссям, у довгій квітчастій сукні.

      – Ти сидиш на смерті!.. – кинула вона в очі Юрію Даниловичу і розчинилася на площі Ринок. Наче її й не було…

      – Божевільна! Не звертайте уваги!.. – лепетав хтось збоку.

      Але мерові оте її «Ти сидиш на смерті!..» запало не лише в голову, але й у душу… А душа ох як уміє помучити, коли щось не по її…

      5

      – Юрію Даниловичу, вибачте, прошу… – хвилюючись, затиналася секретарка Віра. – Знаю, що у вас через п’ятнадцять хвилин важлива зустріч, але один пан… Напористий, як… – не договорила. Ледь не сказала шефові «як жеребець» і почервоніла…

      – Хто? – спокійно запитав мер. Він знав, що просто так Віра не турбуватиме.

      – Доцент кафедри етнографії Безрукий Лев Львович.

      – З яким питанням?..

      – Не хоче говорити, бо інакше, каже, його заберуть у божевільню…

      Мер декілька секунд дивився в безвість, наче вона мала підказати йому, чи варто перед однією з найважливіших зустрічей у його житті витрачати час на настирливого відвідувача.

      – То що?..

      – Хай заходить. На п’ять хвилин. Якщо я не зможу, сама будеш його спроваджувати.

      – Добре…

      Безрукий з’явився у кабінеті мера розгублений і блідий, як полотно. Наполегливість, з якою штурмував секретарку, зникла, випарувалась… Бо тепер треба було пояснити впливовій публічній людині, яка звикла оперувати фактами, що він не схиблений на своїх етнографічних зацікавленнях учений…

      Змієборець вийшов з-за столу. Посередині кабінету чоловіки зустрілися, привіталися за руку.

      – Слухаю вас уважно. – Мер глипнув на годинника. Сісти не запрошував. Тим самим ще раз культурно натякнув, що часу в нього обмаль.

      Безрукий обійшовся без передмов. З ходу переповів мерові про останнього листа з ратуші. Від привида безрукого ката. І про візит до психіатричної лікарні мага Наума Чортополоха. При словах «мер сидить на смерті» Юрія Даниловича пересмикнуло.

      – Ви думаєте, я здурів? – запитав Лев.

      – Ні, – відповів мер. Доцент полегшено видихнув. – Я думаю, ми здуріли обоє… А тому – нам потрібно сьогодні ввечері зустрітися і скласти план нашого одужання…

      Доцентові кафедри етнографії Безрукому Левові Львовичу здалося, що міський голова з нього глузує.

      – Якщо ви, Юрію Даниловичу, мені не вірите, то зустріч не має сенсу…

      – Проблема в тому, – мер виглядав стурбованим, – що я вірю собі… А тому… О дев’ятій вечора я вас жду. Тут. На каву…

      Лев вийшов від мера ніякий. СКАЧАТЬ