Куди приводять мрії. Ричард Метисон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      «Де ж тоді моя родина? – дивувався я. – Звісно, можна їх так само «наснити». Хіба уві сні має значення, що вони за три тисячі миль звідси?»

      А тоді в мене зародилася ще одна думка. Чи можливо, що я втратив душевне здоров’я? Напевно, під час аварії мій мозок було пошкоджено. А це ідея! Я одразу ж вхопився за неї. Мозкова травма. Химерні, викривлені зображення. Зараз відбувалась не просто рядова операція, а щось складне. Може, навіть у цей момент, коли я, незримий, рухаюсь між примарами, у мій мозок врізаються скальпелі хірургів, що намагаються відновити його функції.

      Це не допомогло. Попри логічність припущення я почувався обуреним. Усі ці люди повністю ігнорують мене. Я встав перед кимось – без імені, без обличчя.

      – Чорт забирай, навіть уві сні люди з тобою розмовляють, – сказав я і спробував ухопити його за руки.

      Мої пальці занурилися в його плоть, наче у воду. Я озирнувся і побачив посеред залу великий стіл. Підійшовши до нього, я спробував взяти чийсь бокал і жбурнути його в стіну. Це було наче ловити руками повітря. Раптом мене переповнив гнів. Я загорлав на них:

      – Чорт забирай, це мій сон! Послухайте мене!

      Сам собою в мене вирвався напружений сміх. Послухай себе, думав я. Ти поводишся так, наче все це відбувається насправді. Дивися на речі прямо, Нільсене. Це сон.

      Я рушив далі по коридору, лишивши їх усіх позаду. Дядько Енн Джон стояв переді мною, роздивляючись якісь фотографії на стіні. Я пройшов просто крізь нього. Нічого не відчув. Забудь, наказав я собі. Це не має значення.

      Двері нашої спальні були зачинені. Я пройшов крізь них.

      – Безумство, – пробурмотів я. Навіть уві сні я ніколи раніше не проходив крізь двері.

      Моє роздратування зникло, коли я наблизився до ліжка й подивився на Енн. Вона лежала на лівому боці й дивилася крізь скляні двері. На ній була та сама чорна сукня, в якій я бачив її в церкві, тільки взуття не було. Її очі почервоніли від плачу.

      Йєн сидів поруч, тримаючи її за руку. По його щоках текли сльози. Я відчув прилив любові до нього. Він такий гарний і добрий хлопчик, Роберте! Я простягнув руку, щоб погладити його по голові.

      Він озирнувся, і на мить (моє серце мало не зупинилося) я подумав, що він дивиться на мене. Бачить мене.

      – Йєне, – прошепотів я.

      Він обернувся до Енн.

      – Мамо? – покликав він її.

      Вона не відповіла.

      Йєн заговорив знову. Вона повільно перевела очі на його обличчя.

      – Я знаю, це звучить, як божевілля, – промовив він, – але… в мене таке відчуття, ніби тато поруч із нами.

      Я швидко глянув на Енн. Вона дивилась на Йєна з незмінним виразом обличчя.

      – Я маю на увазі – тут, – вів далі він. – Зараз.

      Вона змучено і ніжно посміхнулася.

      – Я знаю, ти хочеш допомогти, – сказала вона.

      – Я справді відчуваю це, мамо.

      Вона не могла говорити. Ридання душили її.

      – СКАЧАТЬ