Куди приводять мрії. Ричард Метисон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не менш яскраво. Життєві звершення, прояви доброти – це все також було присутнє.

      Проблема в тому, що я так і не дійшов до кінця. Наче хтось здаля потягнув канат – так само відволікло мене від перегляду горе Енн.

      «Люба, дай мені подивитися», – здається, я промовив це вголос. А може, лише подумки.

      Я зрозумів, що знову лежу поруч із нею і мої повіки важчають, щойно я намагаюся їх підняти. Звуки, що вона видавала уві сні, були для мене наче ніж у серці.

      «Будь ласка, – думав я, – я маю побачити, пізнати, зважити». Останнє слово раптом здалося мені життєво важливим. Зважити.

      Мене потягло вниз, і я знов опинився наодинці з видіннями. Я покинув свій умовний кінозал лише на мить, фільм на екрані застиг. Тепер він рушив далі, поглинаючи мене. Я знову був усередині нього і знову проживав давноминулі дні.

      Тепер я бачив, як багато часу проводив у здобутті насолод; і знов-таки, утримаюсь від подробиць. Я не лише віднаходив кожне пережите відчуття, я мав також пережити кожне невтілене бажання – так, наче його було втілено. Я бачив, що все, що відбувається в нашій свідомості, є так само реальним, як і те, що трапляється з плоттю і кров’ю. Що за життя було лише уявою, тепер ставало цілком відчутним; кожна фантазія втілювалась у реальність. Я проживав усе це, хоча в той самий час був холоднокровним свідком особистого, часто дуже інтимного вбозтва. Свідок, проклятий об’єктивністю.

      І знову ж таки – рівновага, Роберте. Підкреслюю – рівновага. Терези справедливості: темряву зіставлено зі світлом, жорстокість – зі співчуттям, хтивість – із любов’ю. І завжди, невпинно постає питання: що ти зробив зі своїм життям?

      Додатковим полегшенням було знати, що ця глибока внутрішня інспекція відбувається лише перед моїми очима. Це була суто особиста реконструкція, вирок власної совісті. Більше того, я був упевнений, що кожен вчинок і кожна думка, пережиті зараз, лишають у моїй душі незнищенний відтиск на майбутнє. Чому так, я не мав уявлення. Я лише знав про це.

      Потім почало відбуватися щось дивне. Я перебував у якомусь котеджі, споглядаючи старого чоловіка в ліжку. Поряд сиділи двоє людей, сивоволоса жінка і чоловік середнього віку. Їхнє вбрання здалося мені іноземним, і дивно прозвучав акцент жінки, коли вона промовила: «Думаю, він помер».

      – Крисе!

      Змучений крик Енн миттю пробудив мене від сну. Я озирнувся й побачив, що навколо, підіймаючись від землі, клубочиться туман. Повільно звівшись на ноги (кожен м’яз озивався болем), я спробував йти, але не міг. Я був на дні якогось темного озера, чиї потоки здіймалися проти мене.

      Безглуздо, але я хотів їсти. Ні, це неправильний вираз. Відчував потребу в харчуванні. Ні, навіть більше. Відчував потребу щось додати до себе, аби відновити цілісність. Ось так. Я був неповним, частина мене зникла. Я намагався міркувати, але це виявилося за межами моїх можливостей. Думки обтікали мій мозок, наче клей.

      «Відпусти, – СКАЧАТЬ