Куди приводять мрії. Ричард Метисон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відкрився мені, було дещо знайоме: широкі зелені галявини з металевими табличками, що виблискували на землі, всюди букети квітів – десь висохлі, десь зів’ялі, десь свіжі. Я бував тут раніше.

      Помітивши віддалік фігуру, що сиділа на траві, я попростував до неї.

      «Де я бачив це місце?» – намагався пригадати я. Нарешті, наче бульбашка з болотного мулу, виринув спогад. Вон. Чийсь син. Ми знали його. Тут він був похований. «Як давно?» – питав я себе й не міг відповісти. Час здавався загадкою без відповіді.

      Тепер я бачив, що фігура на траві – це Енн, і рушив до неї якнайшвидше. Не знаю чому, але мене переповнювало змішане почуття радості й скорботи.

      Наближаючись, я покликав її. Вона нічим не видала, що бачить мене або чує. З невідомих причин мене це вже не здивувало. Я сів поруч із нею на траву та обійняв її. Нічого не відчув, та й вона ніяк не зреагувала на мій дотик, а далі дивилась у землю. Я намагався зрозуміти, що відбувається, але ніяк не міг.

      – Енн, я кохаю тебе, – прошепотів я. Це все, на що був здатен мій розум. – Я завжди кохатиму тебе, Енн.

      Мене огортав відчай. Я глянув на землю – туди, куди вона дивилася. Побачив квіти й металеву табличку з ім’ям.

      Кристофер Нільсен/1927 – 1974. Я дивився на табличку, занадто вражений, щоб реагувати. Я смутно пригадав: якийсь чоловік намагався переконати мене, що я помер. Чи був це сон? Чи було це сном зараз? Я похитав головою. З причини, яку не міг сформулювати, концепція сну була неприйнятна. А це означало, що я мертвий.

      Мертвий.

      Чому таке нищівне відкриття лишило мене таким неймовірно байдужим? Я мав би кричати від жаху. Натомість я лише роздивлявся надгробок, своє ім’я, дату свого народження, дату своєї смерті.

      Потроху в мені зростала одержимість. Я був там, унизу? Я? Моє тіло? Я відчув у собі сили з’ясувати це напевне. Я міг спуститися туди, побачити свій труп. Промайнув спогад: «Можеш зазирнути всередину, якщо спробуєш». Де я чув ці слова? Зазирнути всередину чого?

      І тут прийшло розуміння. Я міг спуститися й зазирнути у власну труну. Побачити себе й пересвідчитись, що я помер. Я відчув, як моє тіло подалося вперед і вниз.

      – Мамо?

      Я здивовано озирнувся. Наближався Ричард у супроводі худого чорнявого юнака.

      – Мамо, це Перрі, – мовив Ричард. – Той, про якого я тобі казав.

      Я недовірливо подивився на молодика.

      А той дивився на мене.

      – Твій батько тут, Ричарде, – спокійно промовив він. – Сидить біля таблички зі своїм ім’ям.

      Я скочив на ноги.

      – Ти мене бачиш? – спитав я. Мене приголомшили його слова й те, що він дивився просто на мене.

      – Він щось каже, чого я не можу розібрати, – сказав Перрі.

      Я подивився на Енн. Мене знов охопило хвилювання. Я міг спілкуватися з нею. Дати їй знати, що досі існую.

      Енн не зводила очей з юнака. На її обличчі було написане страждання.

      – Вір йому, Енн, – сказав я. – Вір йому.

      – Він знову говорить, – сказав Перрі. – До вас, місіс Нільсен.

      Енн СКАЧАТЬ