Куди приводять мрії. Ричард Метисон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ цей сон! – думав я. – Коли він нарешті завершиться?!»

      Це була справжня мука – стояти так, чуючи, як схлипують Енн і діти просто в мене за спиною. Я відчував непереборну потребу обернутися, втішити їх. Але що в тому користі? У моєму сні вони оплакували мою смерть. Який сенс говорити до них, якщо вони вірять, що я помер?

      Єдина відповідь – подумати про щось інше. Сон зміниться, сни завжди змінюються. Я пішов до вівтаря на звук монотонної промови. Священик, зрозумів я. І вирішив сприймати це як розвагу. Це буде весело, казав я собі. Чи багатьом з нас випадає можливість почути сказане над власною труною, навіть уві сні?

      Я бачив його сірий розмитий силует за кафедрою. Його голос звучав гулко і наче здаля.

      «Сподіваюсь, він виголошує мені величальну промову», – гірко подумав я.

      – Саме так, – промовив голос.

      Я озирнувся. Знову цей тип – той, якого я зустрів у лікарні. Дивно, що з усіх навколо він виглядав найчіткіше.

      – Бачу, ти досі не знайшов власний сон, – докинув я. Дивно також, що з ним я міг розмовляти без жодних зусиль.

      – Крисе, спробуй зрозуміти, – сказав він. – Це не сон. Це насправді. Ти помер.

      – Ти даси мені спокій? – Я спробував повернутись до нього спиною і відчув його пальці на своєму плечі. Тверді, вони майже впивалися мені в шкіру. Це теж було дивно.

      – Крисе, хіба ти не бачиш? – спитав він. – Твоя дружина і діти в чорному? Церква? Священик, який читає промову над твоєю труною?

      – Переконливий сон, – сказав я.

      Він похитав головою.

      – Відпусти мене, – промовив я загрозливим тоном. – Я не маю цього слухати.

      У нього була міцна хватка, я не міг вирватися.

      – Ходімо зі мною, – сказав він.

      І повів мене до підвищення, де на підставках спочивала труна.

      – Твоє тіло там.

      – Невже? – холодно промовив я. Труна була закрита. Як він знав, що там я?

      – Можеш зазирнути всередину, якщо спробуєш, – відповів він.

      Несподівано я затремтів. Я міг зазирнути в труну, якби спробував. Раптом я усвідомив це.

      – Але не буду, – сказав я, вивернувшись із його пальців і розвертаючись до нього спиною. – Це сон, – додав я, кинувши на нього погляд через плече. – Ти можеш цього не розуміти, але…

      – Якщо це сон, – перебив він, – чому б не спробувати прокинутися?

      Я крутнувся на місці, аби глянути йому в обличчя.

      – Гаразд. Саме цим я й займуся. Дякую за чудову пропозицію.

      Я заплющив очі. Гаразд, сказав я собі, ти чув цього типа. Прокидайся. Він підказав тобі, як діяти. Тепер зроби це.

      Я чув, як Енн заридала голосніше.

      – Не треба, – сказав я, не в змозі чути це.

      Я почав відступати, але цей звук переслідував мене. Я стиснув зуби.

      «Це лише сон, і ти від нього прокинешся, просто зараз!» – казав я собі. От іще мить – і я ривком прокинусь, у тремтінні, в поту. Енн здивовано-співчутливо назве мене на ім’я, і обійме мене, і приласкає, і скаже…

СКАЧАТЬ