Чорна дошка. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ по світу, та старих, які дуже швидко помруть у злиднях без годувальника. Цей нещасний та дурний Семен Фроляк стоїть у Леся перед очима, як примара. Адже у газеті, де про нього докладно писалось, розмістили, окрім тексту, ще дві фотографії. На одній із них – вбраний у спідню сорочку й такі ж сукняні штани зарослий бородою звичайний чоловік із переляканими й ніби відстороненими ясними очима. Вздовж його висохлого на билину тіла мотузяччям висять довгі руки, він ховає кудлату голову в підняті костисті плечі й стоїть на трохи зігнутих у колінах кривих ногах. Він босий та безпомічний. Біля нього з двох боків – озброєні суворі юнаки в будьонівках та шинелях, переперезаних ременями. Друга світлина вражає: Семен з розплющеними, усе такими ж ясними очима, лежить там, де на попередньому фото стояв. Його сорочка заплямована темним. Біля нього з двох боків так само стоїть варта, якої й не видно, а лиш їхні блискучі чоботи. Ця світлина на відміну від попередньої підписана: «Ще один упир знешкоджений».

      Олесь уві сні все не міг збагнути, чому цей ворог, злодій та людиноненависник, так запав у душу та ятрить зсередини? Чому йому, Терновому, настільки хочеться дізнатись про долю тих Фроляків, що лишились без батька? Чому прямо зараз хочеться їхати, бігти, нестися, летіти на той хутір Зарічний, хапати на руки тих дітей, пестити їх, заспокоювати, оберігати. Але пересилював ті думки та сантименти, навіяні, певно, тими дурними дівочими листами про кохання, красу природи та цінність життя.

      «А Фроляк схожий на твого батька», – каже оте друге, підступне «Я».

      «Ось чому», – констатує Лесь і прокидається, аби більше не лягати й не бачити цих снів.

* * *

      Зранку Соня стояла на столі, куди її півхвилини тому закинув дебелий Петро, й, махаючи складеною газетою, виголошувала, мов на мітингу:

      – Товариші! Ми не можемо залишатися осторонь, коли в країні не вистачає людей для вилучення лишків.

      – Я б хоч зараз вилучила в тебе ці панчохи, бо вони надто огидні для таких чудових ніг, – глузувала Мойра, мало не впритул розглядаючи брунатні, зашиті в найвиднішому місті чорними нитками, панчохи.

      Мойрі завжди дозволялось жартувати за будь-яких обставин, бо вона заявляла, що таким чином відточує свою майстерність. Її дотепам не надавали значення, навіть коли вони стосувались партії та влади, але… лише при своїх. Навіть якщо неподалік проходив нічний вартовий Юрко, Мойра не дозволяла собі випускати на волю двозначний жарт чи кпин.

      – Товариші! – не вгавала Соня й продовжувала так само гаряче, хоча репліка майстра фейлетонів мала б збити її героїчний запал. – До списку вже записався товариш Терновий, і ми всі маємо бути в загоні передовиків преси. Завтра повним складом їдемо до Веселівки, бо ми не мусимо пасти задніх.

      Леся ніби окропом ошпарили, він зірвався зі стільця та підійшов до Костя.

      – До якої Веселівки? – запитав так, щоб не чули інші.

      – Та СКАЧАТЬ