Чорна дошка. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «Більшовицька правда» на додачу до зарплатні давали продовольчу картку. Харчувались у робітничій їдальні – не жирували, але борщ і каша були. Окрім цього, посильний щоранку привозив два буханці хліба, груду цукру та загорнутий у газету чай. Чай випивався ще до обіду, а потому заварювали траву, яку одна зі стажисток, симпатична й сором’язлива дівчина, спеціально збирала й сушила влітку за містом, аби було що пити.

      – Коли косу одріжеш? – питав сміючись Лесь у тої чи іншої стажистки. Питав просто так, аби щось запитати, аби вивести її зі ступору, аби вона почувалась вільно та впевнено. Стажистка (та чи інша) відвертала погляд, нітилась і не знала куди стати, а вже другого дня приходила на роботу без туго заплетеної коси й із заплаканими почервонілими очима. Лесь дивувався про себе, Мойра та Соня раділи, поплескували дівчину по плечу.

      «За теперішніх скрутних умов, коли куркульська братія приховує від нас народне добро у своїх глибоких підвалах, гноїть пшеницю, запорпуючи її в землю, потрібно бути озброєним – і не лише словом, а й ділом», – казала та стажистка на своє виправдання й перша куштувала доволі смачний напій, який вприкуску із цукром після деяких полемічних роздумів кореспондентського колективу йшов на ура і був не лише поживним, але й лікувальним. У зборі було чимало заспокійливих трав, і люди ставали більш упевненими в завтрашньому дні, у щасливому майбутньому й перемозі світової революції.

      Терновий щоранку наказував собі не заглиблюватись у причиново-наслідковий зв’язок подій, якими було сповнене його життя. Лише коли засинав та бачив у снах рідне село, завжди в голову лізли контрреволюційні думки – про несправедливість, перегини на місцях та занадто жорстокі методи розкуркулення селянства.

      «Ну, які ж вони куркулі? – засинав, а підступна думка вже була не підвладна наказам – переходила за межу реальності. Терновий замислювався про такого собі мешканця хутора Зарічного – Семена Фроляка. Про нього було дуже художньо написано в одній з поважних газет. Заголовок одразу бив по класовому нутру: «Куркулі бавляться». Йшлося зокрема про те, що цей Семен підступно не бажав віддавати в колгосп «Революційний крок» вівцю Марфу, бо, бачте, у нього вісім душ дітей і всі вісім люблять гратись із вівцею. Кореспондент описав усе так, ніби чоловік не бажав розлучатись із худобиною саме заради «виграшок розманіжених куркульських виродків». Але насправді, і Лесь це усвідомлював, усе було трагічніше – вівця Марфа була і годувальницею, і розрадницею, і теплою ковдрою в холодні зимові ночі, і отим сподіванням на бодай якесь майбуття. Це можна зрозуміти, якщо вміти читати поміж рядків, а Терновий вмів так читати, бо сам так писав, опускаючи головне й замінюючи його, те головне, на сталі черстві гасла. У старого Фроляка на утриманні, окрім дітей, були ще батьки його покійної дружини. І на всю цю ораву одна сухоребра вівця. В останньому абзаці гнівної статті було дописано, що Семен кілька разів, за свідченнями односельців, брав активну участь у бунтах проти радянської СКАЧАТЬ