Чорна дошка. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зреагувало на дотик. Нічого іншого йому тоді не лишалось, як податись із вечорниць геть, аби не стати ще більшим посміховиськом.

      – Ех, Парасю, Парасю! – задумливо промовив, а тоді й закричав на все горло, бо сам ішов дорогою. А по тому крику й заспівав це ім’я на різний лад – і як народну пісню, і як марширову.

      А одспівавшись та випустивши пару, розмірковував над майбуттям далі.

      Чи й став би він, до прикладу, не трактористом, а агрономом. Та не копав би, не боронив би та не скородив би дурно ті безмежні поля, а ходив би поважно ними й мацав зерно, зривав би його, роздивлявся б його з усіх боків у променях сонця, нюхав, м’яв у руках та робив би якісь наукові висновки, записуючи їх до спеціального блокнота, які зазвичай бувають у кваліфікованих агрономів. «Та що я все думаю за професії, до землі прив’язані? – обурився своїм приземленим думкам. – Бери, Олесю, вище!» – кинув заклик у простір й дивився зачаровано в небо, прикладаючи дашком долоню, аби сонце не так било в очі. Мріючи, що те недосяжне й незвідане небо, йому, простому селянському синові, тепер, за нової влади, під силу підкорити.

      – Лиш тут навряд чи є льотна школа, – мовив сам до себе, спинившись посеред дороги й чухаючи потилицю. – То хіба в столиці.

      «До всього потихеньку, крок за кроком іти треба», – оптимістичні думки підштовхнули хлопця, він пришвидшив крок і навіть взувся, аби його хода була впевненішою.

      Допоки дійшов до міста, все обдумав та розпланував – спочатку треба влаштуватись на завод, перекуватись із хлібороба на пролетарія, викорінити з себе хліборобське, викорчувати саму сутність хуторянську й наповнитись пролетарським, робітничим, новим, сильним, переможним.

      Трохи менш ніж рік спину гнув у трамвайному депо, вивчився на слюсаря. Тоді його перекинули на щойно зведений цегельно-черепичний завод, де потрібні були робітники. Відпрацьовував зміну, а замість відпочинку та почав писати. Взяв до рук олівець з надією скласти батькам листа, але писалось щось зовсім інше. Спочатку це були якісь недолугі цидулки, котрі – хоч би Лесь їм що робив – не хотіли виростати в щось більше, ніж два-три скупих речення. Заходився читати різне. Одну-дві книжки втяв старих авторів, уже померлих давно. Аж тут у книгозбірні йому порадили «Капітал». Отут і почав Лесь робити власні висновки, тут і відкрився йому секрет текстотворення. Писав, наче ножем масло різав, меткі статті до заводської стінгазети. Про буржуїв та старорежимників, про переваги колективного господарства над одноосібним, про індустріальне майбутнє та батрацьке минуле. Заводським товаришам подобалось, як, власне, й керівникам.

      А вже як вступив до комсомолу, по цій партійній лінії його рекомендували в газету «Більшовицька правда» стажером робкора. Обіцяли, як попрацює кілька років, підучиться, нахапається того вміння, то й отримає комсомольську путівку для навчання журналістики на Всеукраїнських курсах аж у самій столиці.

* * *

      За перших два СКАЧАТЬ