Чорна дошка. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ села лишалось їхати менш ніж п’ять хвилин, і весь цей час над порожніми полями й заболоченими дорогами, над ще вкритими зігнилим листям у передчутті сильних холодів деревами линув спів і, відбиваючись луною від важкого повітря, летів кудись у височінь, ніби просячи в Бога поради та розради. Чулась у тому розрідженому на свіжому повітрі співі не так радість, як молитва.

      Увечері холодком

      Клали копички рядком.

      Гей, ну-те, косарі,

      Бо нерано почали.

      А в стоги як пометаєм,

      То добряче погуляєм!

      Гей-гей, ко-о-о-сарі-і-і-і,

      Бо нера-а-а-ано поча-ли-и-и-и-и-и-и.

      Оті протяжні «і-і-і-і», «а-а-а-а» та «о-о-о-о» зітханням лились над дорогою, то випереджаючи автомобіль, а то наздоганяючи його.

      При в’їзді в село Лесь, ставши над затриманими містком, тричі стукнув долонею по кабіні водія. Гаркнув: «Спини!» й, буркнувши собі під ніс: «До сільради пройду пішки», зіскочив на глевку від постійних дрібних дощів землю. Послизнувся, але втримався на місці, зробив кілька кроків й грюкнув кулаком по борту кузова, що мало б слугувати за команду водієві рушати. Злізаючи з вантажівки, мигцем ковзнув поглядом по жінці з дітьми. «Так і є – Гнатюкова жінка. Гнатюка Михайла жінка. А де ж сам Михайло? А діти повиростали як. Як же їх звати? Миколка, ага-ага, Миколка хлопчик. Дівчинку вже й не згадаю як», – повертало Леся до його сільської минувшини.

      Михайло Гнатюк – сільський інтелігент. Учитель, колишній політв’язень, ще з часів дореволюційних. Його було ще до дев’ятсот п’ятого заслано без права оселятись у містах. До Веселівки він пришкандибав напівмертвий. Десь його носило світами. А Лукера того каторжанина підібрала та й на собі оженила. Але ні, не так було, він її покохав, і вона навзаєм, і вже тоді обвінчались. Ото й просвіти в селі було, що від цього Михайла. Він і читати усіх вчив, і писати. До нього неписьменний люд ходив, як листи від дітей чи ще від кого отримував, – аби почитав, а мо’, й відповідь написав. Михайло не просто був інтелігент, та й годі – землю навчився обробляти. І робив це з науковим підходом. Усе щось вираховував та вимірював. Та й родило в них найбільше. І ось діточками природа нагородила, хоча люди на селі пащекували, мовляв, повідсихало в того доходяги в тих тюремних казематах усе чоловіче добро.

      Ураз промайнув перед Терновим образ спокійного й врівноваженого, не схожого на селянина чоловіка, – Михайла Гнатюка. «І де ж він тепер, той постраждалий від царського режиму?»

      Вантажівка віддалялась сільською дорогою, повільно заїжджаючи на гірку. Перелякана корова навспотикача ледь поспівала за машиною. Соня помахала Лесю рукою, ніби він був її офіційним чоловіком, якого вона щойно пообіцяла чекати з війни. Терновий навідмаш сапнув долонею повітря та відвернувся.

      – Товариш має підготувати палку промову. А ви із нами, до сільради? – звернулась Соня до міліціонера.

      Той уже відспівав своє й запитально дивився на Тернового, який чалапав до самотньої хати на горбочку.

      – Так, – з радістю вступив у розмову з такою чудовою юнкою. Тоді суворо зиркнув на корову СКАЧАТЬ