Чорна дошка. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «А я такий – куди звуть, туди йду. Часи буремні, якщо сидіти без діла, можна зотліти чи взагалі опаскудитись».

      Він завжди підбадьорює себе та налаштовує на потрібний лад: виходячи на роботу, мугикає: «Смєла ми в бой пайдьом» або ж «Смєла, таваріщі, в ногу».

      Виспівує незмінно, як колись, у дитинстві, за маминим наказом, відчитував завченого на зубок отченаша.

      Робота в Тернового відповідальна! На людей, таких, як він, на цей авангард сучасної думки, нового слова, мусить рівнятися трудовий елемент – робітник і селянин. Особливо селянин – забитий, темний і далекий від ідей світової революції хлібороб. Його, Тернового, думками й висновками він, той трудар, має жити. Ті думки й висновки переймати, вивчати й цитуючи напам’ять вплітатись вірою в нові ідеї – ідеї чистого, дружного й безтурботного життя. «Наша мета – комунізм!» Ціль кожного окремого індивідуума – комунізм, а не своя паляниця, не свій стіжок чи підсвинок! Вузько мислите, товариші! Нам потрібно мислити ширше, товариші! Дайош солідарність, а не власний хлівець! Дайош братську допомогу робітникові, який будує індустріальний рай. Зречись куркульського підступу і своєю ратною працею на благо всіх загинь, якщо треба!

      І оці думки, й подібні до них денно й нощно роєм крутяться у його голові. І уві сні, і навіть коли він задивляється на гарних дівчат, як оце на секретарку Соню, гуде й гуде одне те саме: «Дайош!»

      «Дайош, товаришу Соню, три аркуші за годину!» – це коли треба передрукувати написану Лесем статтю, а Соня, замість друкувати, бігає по редакції й агітує всіх записуватись у агітбригади.

      Обласна багатотиражка за допомогою кореспондентів день у день тлумачила громадянам країни Рад усю важливість суворості нових законів, усю непохитність курсу нової влади, усю партійну правильність і єдиноправдивість. Країні потрібен хліб – і вони, велелюдна армія робітничих кореспондентів, роблять усе можливе, а іноді й неможливе, аби навернути на шлях істинний українське селянство, змусити ділитися зі своїм братом, який мешкає в місті й робить усе, аби Україна стала індустріальним центром, аби технічний прогрес, народившись та сп’явшись на ноги саме в містах, повернувся до сіл у вигляді автоматизованих засобів праці, аби…

      Терновий подеколи переписував слово в слово цілі шпальти з центральних газет, як того вимагав головний редактор. Іноді замінював деякі назви на місцеві, додаючи прізвище того чи іншого обласного ворога народу, якого оце розсекретили доблесні чекісти. Окрім того, без упину строчив агітаційні памфлети. Набив руку – йому й думати не треба було: слова із нього сипались самі. Щоправда, час від часу Терновий ловив себе на думці, що йому нудно од такої рутини. «Засидівся, – скаржився собі. – Давно вже навколишнього світу не бачив. Усе в редакції та в редакції». Ліниво гортав підшивку рідної газети «Більшовицька правда», орган обкому КП(б)У, видання, у якому, власне, й здобував та виковував фах упродовж трьох останніх років. На надірваних та обшарпаних чималих газетних аркушах виднілися жирні СКАЧАТЬ