Чорна дошка. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а не минуле. Але зазирає на останню шпальту. Звідти стрибають йому в очі одна за одною, як голодні блощиці зі шпарин, жирні літери. Вони шикуються в опуклі слова, а ті, своєю чергою, перетворюються на банальні фрази. «Найважливіше завдання є завершити просапну та по-бойовому розгорнути збиральну кампанію. Усі сили на боротьбу з втратами врожаю!»

      – Це ж треба таке утяти, – підшивка глухо гепається об підлогу, і Терновий ногою заштовхує її подалі під стіл.

      Береться за іншу, датовану вже цим роком. Свіжу. Має надію, що слова в цих газетах не будуть такими кострубатими й заяложеними, бо ж він росте як фахівець, вдосконалюється і його письмо, підхід. Збагачується, врешті-решт, лексика. «Чи ні?» – ловить себе на поспішній думці й читає вголос. Може собі це дозволити, бо ж його ніхто не чує. У приміщенні редакції ні душі, окрім нього. Поки він гортав газети, робочий день скінчився і всі повтікали хто куди. У кутку куняв німий юнак – сторож Юрко.

      – Озброївшись останніми постановами ЦК і РНК,[1] завдати рішучого удару куркульні й по-більшовицькому провести збиральну та хлібозаготівельну кампанії, – карбує кожне слово.

      «Ну, це вже краще, – подумки заспокоює себе кореспондент, але не позбувається критичного настрою остаточно. – І яка користь з цих закликів? Хто їх читає, ці газети, як селяни заклопотані збиранням врожаю. А може, політінформатори читають прямо на полях?» – припускає, і від цього припущення йому стає тепло: його праця – не даремна.

      Дзеленчить телефон, і Терновий обриває цікаву розмову із собою. Не підводячись із-за столу, тягнеться рукою до телефонного апарата й, заплющивши очі, слухає, що там кажуть. А там звітують із друкарні, що черговий випуск зійшов з друкарського верстата.

      – Добре, – відповідає пластмасовій рурці, кидає здалеку слухавку, потрапляючи нею прямо на телефонний апарат. Розгорнувши товстий потертий журнал, ставить свій підпис – симпатичну карлюку, точний час, який вивіряє за наручним годинником, та знову береться за перегляд періодики. Ось газета, що вийшла якихсь два місяці тому. Тут його стаття, яку теж неабияк хвалили партійці.

      «Шостого та сьомого серпня – масові червоні хлібні валки. План на серпень – чотири тисячі тонн – реальний до виконання». У жовтні стиль писанини став лаконічнішим. «Примусити куркуля здати державі хліб за твердим завданням», «Рішуча відсіч опортуністам, що намагаються припинити хлібозаготівлю», «Ніякої амністії найзапеклішим контрреволюціонерам, саботажникам відсталих сіл і районів». І усе це написав він. Неабияка плідність! За жовтневі заголовки і статті йому вже не соромно, бо в них відчувається рука справжнього майстра – мінімум романтичних відступів та недолугих порівнянь, максимум цифр, посилань на закони та постанови. Його друковане слово відлунювало дзвінкою, каральною міддю. Увіп’явшись поглядом у написане, читач мав би відчути СКАЧАТЬ