Мюнхен. Роберт Харрис

Чтение книги онлайн.

      Він вийшов, перш ніж Саєрс встиг запитати ще про щось. У себе в кабінеті він відкрив саквояж і дістав конверт. Зрадою виглядала вже спроба пронести його в будівлю: біда, якщо його заскочать з ним. Слід передати його по інстанціях, позбутися чимшвидше.

      За чверть десята Леґат перейшов Даунінґ-стріт, активніше проштовхуючись крізь юрми роззяв. На протилежному боці вулиці він зайшов через велику залізну браму й опинився у широкому квадраті, який утворили міністерські будівлі. У всіх них світилися вікна: у Міністерстві у справах колоній – ліворуч унизу, у Міністерстві внутрішніх справ – ліворуч нагорі, у Міністерстві у справах Індії – нагорі праворуч, а поруч з ним, за один проліт сходами – Форин-офіс. Нічний швейцар кивнув Г’ю.

      Коридор був просторий і високий, у вікторіанському імперському стилі; його екстравагантність покликана була вражати тих, кому не пощастило народитися британцями. Кабінет постійного заступника міністра розташовувався на першому поверсі на розі: з одного боку – Даунінґ-стріт, з іншого – Горс Ґардс Род. (Близькість – індекс влади; Форин-офіс пишався тим, що його ПЗМ сидить у залі засідань Кабінету міністрів навпроти прем’єра й може з’явитися за викликом через півтори хвилини).

      Міс Мачент, чергова старша секретарка, сиділа в приймальні сама. Вона працювала нагорі у короткозорого заступника Кедоґена Орма Сарджента, відомого за прізвиськом Кріт.

      Леґат засапався.

      – Мені – до сера Александера. Справа нагальна.

      – Він надто зайнятий і нікого не приймає.

      – Будь ласка, передайте йому, що це справа найбільшої державної ваги.

      Це кліше, як ланцюжок для годинника і старомодний чорний стрій, пасувало йому. Він розставив ноги. Хоч він і засапаний, і молодший, але не поступиться. Міс Мачент глипнула на нього здивовано, повагалася, а тоді підвелася й тихо постукала в двері до ПЗМ. Просунула всередину голову. Г’ю розчув лише її слова:

      – Містер Леґат просить прийняти його.

      Пауза.

      – Каже, це дуже важливо.

      Знову пауза.

      – Авжеж, думаю, варто його прийняти.

      У відповідь почулося гучне бурчання.

      Вона відійшла, пропускаючи Г’ю. Проходячи повз, він з такою вдячністю поглянув на неї, що вона зашарілася.

      Приміщення було грандіозне: до стелі щонайменше футів двадцять; це підкреслювало мініатюрність сера Александера. Він сидів не за своїм столом, а за столом нарад, що був завалений різнокольоровим папером: білі аркуші – для протоколів і телеграм, світло-блакитні – для чернеток, рожевувато-лілові – для депеш, аквамаринові – для документів Кабінету міністрів, а поміж ними – коричневі теки великого формату, зав’язані рожевими стрічечками. На носі у постійного заступника міністра сиділи окуляри з круглою оптикою в роговій оправі, поверх яких на Леґата був скерований дещо роздратований погляд.

      – Слухаю.

      – Перепрошую за клопіт, сере Александере, але, думаю, вам слід побачити СКАЧАТЬ