Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Потап роздратовано відпихнув від себе повію і відчинив двері.

      – Вали звідси, шкура, зараз мусора наїдуть! – крикнув наостанок.

      Пройшовши подвір’ям, з жалем поглянув на «Мерседес», котрий учора залишив прямо на клумбі з улюбленими Зойчиними квітами. Скористатися автомобілем не вдасться. Скоріш за все його номери є у службовому блокноті кожного даїшника області. Потап, підозріло озираючись, пройшов кілька кварталів приватного сектору і, вийшовши на одну з центральних вулиць, попрямував до зграйки приватних таксистів, котрі тулилися біля кіоску з кавою і хот-догами. Сів у першу-ліпшу машину і свиснув до таксистів. Один з них повернувся.

      – Ця машина зараз не їде, шановний, – сказав таксист і показав на обдертого «Москвича», який стояв поряд. – Він перший у черзі.

      Потап відчинив бічне скло і поманив таксиста пальцем. Той наблизився.

      – Братан, я їду у цій машині, пояснювати щось потрібно?

      З виразу обличчя таксиста Потап зрозумів, що той його впізнав. За хвилину блискучий «Фольксваген» уже віз його горбатою бруківкою вулиці. Лише тепер Потап дістав з кишені слухавку і набрав номер Софрона. Той, очевидно, ще спав – слухавку не брали досить довго. Нарешті почув невдоволений голос Софрона:

      – Кому, чорт забирай, не спиться?

      – Софрон, линяй з хати. Негайно.

      Софрон метикував швидко:

      – Мусора?

      – Так.

      – Скільки маю часу?

      – Не знаю. Може п’ять хвилин. Можливо десять. Тікай негайно. Зустрінемося на Карвасарах. Пам’ятаєш?

      – Так, – Софрон відімкнувся.

      Потап заходився набирати номери решти своїх бійців. Але тут його спіткала невдача: тільки почув гугняве балабонове «Алло!», як зв’язок зник. На рахунку скінчилися кошти. Потап вилаявся. І це ж треба, щоб саме зараз! Як він міг забути поповнити рахунок?!

      За вікном потяглися низенькі хатини й перекошені паркани Карвасар.

      – Ставай тут, – коротко кинув Потап водію і стромив йому кілька банкнот. – Ти мене не бачив, ясно?

      – Я нікого не бачив, – затрусив головою таксист.

      Поглянувши на нього, Потап зрозумів, що той буде мовчати. Тому що елементарно боїться за власне життя. А навіть якщо і прохопиться словом у непотрібному місці, Потап завбачив і такий розвиток подій, – до гаража, у якому було влаштовано тайник, залишалося ще кілька кварталів ходіння вузькими брудними вуличками.

      Полковник Гончар відчував себе мисливцем, який йде слідом пораненої здобичі. Він сидів на передньому сидінні непримітного «Форда», поряд, з перевдягнутим у цивільне прапорщиком районної роти ДПС[4], котрий від думки, що поруч з ним знаходиться найбільший головний біль рядового складу кам’янець-подільської міліції, почувався досить незатишно. Не звертаючи уваги на нервовий стан водія, Гончар надав своєму вигляду спокійної діловитості та погравав невеличкою японською радіостанцією «Моторолла» і мугикав щось мало схоже на мелодію. СКАЧАТЬ