Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

      Кондратишин змахнув рукою.

      – А, біс із ним. Доганою більше, доганою менше… А Троян не у туалет бігав, він дзвонив кудись. Мобільний собі купив на міліцейську зарплатню. Гнида! Йому догани не ліплять!

      Андрій потер підборіддя. Думка, яка раптом прийшла на розум, була малоймовірною, але зовсім відкидати її Соколовський не мав наміру. Куди ж цей хитрий «вирішувач питань» міг телефонувати? Може до тих, за ким вони зараз мали виїздити? Звичайно, ділитися такими думками будь з ким Андрій не збирався. Для таких звинувачень потрібні докази. Хоча «Ауді-80» і мобільний телефон на міліцейську зарплатню дійсно не купиш. Але кого цим здивуєш серед працівників міліції у 1996 році? Вірно, нікого. «Вирішує питання» добряча половина особового складу. Але, і Андрій справедливо гордився цим, він належав до іншої половини.

      – Добре, потім поговоримо. Зараз пора до машин. Ти у моїй групі, Миколо.

      На подвір’ї райвідділу вишикувались у ряд дванадцять легковиків. З вигляду жоден з них не був схожим на службове міліцейське авто – головним чином старенькі іномарки, які віднедавна тисячами линули в Україну через західний кордон, покидаючи рідні німецькі автозвалища. Тут вони знаходили нове життя, перетворюючись на досить престижні автомобілі, що їх дозволити собі зможе далеко не кожний пересічний українець. Власниками автомобілів у дворі міськвідділу були, скоріш за все, кам’янець-подільські даїшники. Андрій швидко відшукав машини, надані його групі, зібрав навколо себе усіх бійців і дав команду займати місця. За десять хвилин до сьомої вони були готові відкрити конверт і виїхати за вказаною у ньому адресою.

      Розділ 11

      1 травня 1996 року. 6.15.

      м. Кам’янець-Подільський

      Писк мобільного телефону вдерся до свідомості несподівано і неприємно, примушуючи голову озватися на нього пульсуючим болем. Потап вилаявся і сів на дивані. Повільно навів різкість в очах і вилаявся вдруге. Він сидів серед кімнати, в інтер’єрі якої досить виразно читалися сліди вчорашньої пиятики. Дорогий дубовий паркет було залито калюжами червоного вина і закидано недопалками, на низькому столику біля дивану гора недопитих пляшок, апельсинових шкірок, риб’ячих хвостів і поламаних цигарок. На підлозі біля великого телевізора кілька порожніх пивних банок, а на дзеркалі висить жіночий бюстгальтер. З ванної кімнати було чутно шум водяних струменів – там хтось приймав душ.

      Немов у тумані сплив учорашній день. Після зустрічі з Трояном Потап підготував гроші й документи для втечі, спакував валізу і, залишивши все у гаражі на Карвасарах, вирішив махнути на небезпеку рукою і гульнути – з огляду на стиль життя середньостатистичного бандита, рішення цілком логічне. Коли ж прийшов додому напідпитку, Зойка спробувала влаштувати скандал. Тож Потап, довго не розбираючись, вказав дружині на двері і зателефонував до Тамари, вимагаючи прислати йому дівчину. Очевидно, та поспішила наказ виконати, але з переконанням цього Потап стверджувати не міг. Далі пам’ять мало що зберегла. Він навіть не пам’ятав, СКАЧАТЬ