Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ знав цей будинок. Звичайна «хрущоба» на чотири під’їзди, подвір’я заросло деревами й кущами, дитячий майданчик з потрощеними гойдалками й пустою пісочницею. Поряд з майданчиком на кривих залізних стійках натягнуто дроти для просушки білизни. Соколовський закрив очі і відкинувся на спинку сидіння. Таких виїздів, як сьогодні, було в його житті багато. А скільки ще їх буде… Винаходити велосипед не було жодної необхідності. Вони просто зайдуть у під’їзд, залишивши під вікнами квартири двох беркутят, подзвонять у двері та увійдуть. Як діяти далі, підкажуть обставини. Всі ефектні спецоперації та штурми гідні лише для кіно. А тут мала бути проста буденна робота. Зайти й заарештувати бандита. А якщо той чинитиме опір, проламати йому голову і заарештувати з проламаною головою.

      – Здається, цей будинок, – відірвав Андрія від думок голос водія. Він розплющив очі й почав роздивлятися сірий паралелепіпед п’ятиповерхового будинку, до якого вела вкрита вибоїнами й калюжами вузенька дорога. На стіні будівлі рука невідомого таксиста вивела чорною фарбою номер: «35».

      – Так, приїхали. Квартира тринадцята, хлопці. Мислю, що це має бути перший під’їзд, четвертий або п’ятий поверх. – Андрій по радіостанції викликав другу машину. – Двох чоловік на протилежний бік, під вікна, водій залишається в машині напоготові, решта зі мною. І зберігаємо тишу.

      Він вже хотів вийти з машини, коли його зупинив голос Кондратишина:

      – Андрій, дивись! – старший лейтенант вказував вперед, в бік під’їзду до якого вони прямували.

      Придивившись, Андрій помітив високого молодого чоловіка у джинсовому костюмі з великою спортивною валізою на плечі. Чоловік, не оглядаючись, простував до виходу з двору.

      – Софронов, здається! – додав Кондратишин.

      Але Андрій вже й сам упізнав «клієнта».

      – Так, давай потроху за ним, – скомандував він водію. – Коли порівняємось, одразу ставай. Виходимо всі і валимо його мордою до землі.

      Коли поряд з ним запищали гальма автомобіля, Софрон уже не мав сумніву, що це відбувається не випадково. Він швидко розвернувся, зірвав з плечей ремінь валізи і, розмахнувшись, кинув її в груди першому з тих, хто вискочив із автомобіля. Здається попав, але перейматись цим вже не було часу. Щодуху побіг геть з двору, на ходу дістаючи з кишені пістолет. Позаду чув, як двічі клацнули автоматні затвори і хтось крикнув:

      – Стояти!

      Він, не цілячись, двічі вистрілив назад і добавив швидкості. У відповідь тишу розірвала коротка автоматна черга. Свисту куль Софрон не почув, очевидно стріляли в повітря. Зате, наближаючись, загупали важкі черевики працівників «Беркута». Звиклі до фізичних навантажень і довгих кросів, спецназівці навряд чи дали б йому шанс у довгих перегонах. Софрон вискочив за ріг сусіднього будинку, і тут йому посміхнулась удача – не далі як за десять кроків від нього сидів у сідлі скутера молодий хлопчина у шортах і чорній майці. Він, посміхаючись, щось говорив до худорлявої дівчини. СКАЧАТЬ