Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

      Андрій затягнувся гірким тютюновим димом. Обличчя Трояна було йому неприємним. Такий, не замислюючись, продасть за кількадесят доларів. А може й уб’є. Він точно не належав до української інтелігенції, яка захоплюється віршами Ліни Костенко. Соколовський повернувся і пішов геть. Навіть не знав, наскільки мав рацію. Не бачив і хижої іскорки у злих очах Трояна, коли той дивився йому вслід.

      – Бовдур, – прошепотів Троян, а про себе подумав: «І машину нову помітив. А хто тобі не дає? Сам не гам, і комусь не дам. Може хоч Потап тебе “пришиє”, активіста недоробленого!»

      Андрій дійшов до центру міста, коли зрозумів, куди йому зараз необхідно. Швидко відшукав таксофон і стромив у прорізь пластикову картку. Набрав номер. Після кількох гудків слухавку підняли і жіночий голос промовив:

      – Алло.

      – Таня, привіт.

      – Привіт.

      Якусь мить Андрій мовчав.

      – Як ви?

      – Чудово. Що тобі потрібно?

      – Я хотів побачити Сашка.

      На тому кінці натягнуто засміялися.

      – І все? Ти на годинник дивився?

      Андрій поглянув на годинник. Була половина на десяту вечора.

      – Щойно поглянув. То як?

      – Ні.

      – Чому?

      – А ти не здогадуєшся чому? – голос Тетяни став злим. Таким він завжди бував перед черговою сваркою.

      – Не здогадуюсь.

      – Хоча б тому, що надто пізно. Дитині вісім років і у такий час вона повинна спати.

      – Я усього на кілька хвилин.

      – Ні.

      – Чому ти забороняєш нам бачитися?

      – Послухай, Соколовський, не вдавай з себе жертву розлучення. Я не пущу тебе додому увечері. Приходь за дня.

      – Я ніколи не вдаю з себе жертву. Мені завтра о шостій ранку потрібно бути на роботі. І не знаю, коли звільнюся.

      – А мені це байдуже, Андрію. Тепер байдуже. Ти ж нічого не помічаєш поза своєю роботою, і ніколи не помічав. Чому хтось має страждати від цього крім тебе? Я до півсмерті стомилася тягти все сама, очікуючи на твої рідкі повернення зі служби. Я благала тебе уділяти нам трішки більше уваги, а що отримувала взамін? Бурмотіння і натяки, що колись це все закінчиться. Доки не зрозуміла: все закінчиться лише тоді, коли закінчиться життя з тобою. Все, з мене досить. Твій прихід увечері схвилює сина. Йому потрібно лягати спати, а завтра рано вставати і йти до школи. Тож будь ласкавим планувати свій день так, щоб знаходити час для зустрічі з сином не лише у пітьмах.

      – Ти маєш рацію, – Андрій повісив слухавку і витяг з таксофона пластикову карту. Озирнувшись, пішов до освітлених дверей продуктової крамниці. Додому йти все ще не хотілося. Тоді чому б не взяти кілька пляшок пива і не заночувати у кабінеті? Тим більше, ранком має початися операція, котру він готував кілька днів. Тож у відділі потрібно бути навіть раніше, аніж о шостій.