Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

      Коли за Трояном зачинилися двері, він дістав слухавку мобільного телефону. І хоча зовсім не хотів телефонувати на номер, який мав зараз набрати, почав натискати кнопки. Це був телефон Цигана, а Цигана Потап не любив. І не лише тому, що Циган був його головним конкурентом, займаючи, все ж, значно нижчу ступінь в кримінальній ієрархії колишнього обласного центру західного Поділля. А ще й тому, що знав – Циган спить і бачить, як би позбутися його, Потапа, домінування. І якщо не зробив цього досі, то лише з причини повної переваги угруповання Потапа у збройній силі і зв’язках серед владних кіл. Тому й задовольнявся збиранням данини з придорожніх кафе й сільських комерсантів району. Але тепер усе мінялося. І єдине, що Потап міг зробити, це запевнити Цигана в тому, що все під контролем.

      Циган підняв слухавку майже одразу.

      – Слухаю тебе, Потапе.

      – Вітаю, Циган. Як живеш?

      – Я? Дякую, що запитав. Твоїми молитвами, дорогий. А у тебе як справи?

      – Нормально.

      – Так? А я чув, у тебе проблеми. Це правда?

      – Для кого цікавишся?

      – Заради цікавості, – Циган на тому кінці реготнув. – Ну й взагалі, ми ж не чужі люди.

      Потап відчув роздратування. Чортів Циган взнав про все раніше за нього. І це було поганим знаком. Але здаватися Потап не збирався.

      – Нехай мої проблеми, Цигане, тебе не хвилюють. Я завжди свої проблеми вирішую сам, згоден?

      – Навіть так? – у голосі Цигана чулося глузливе здивування. – Я радий за тебе у такому випадку. Чим тоді завдячувати твоєму дзвінку?

      – Просто хотів привітати старого знайомого.

      – Дякую, було приємно чути твої вітання.

      – І ще хотів повідомити тебе, що, можливо, на деякий час буду змушений вирушити у відрядження. Тому прохаю тебе поводитися так, як поводяться добрі друзі. Тобто не пхати носа у мої справи.

      – У відрядження, кажеш, – Циган немов замислився. – І довго триватиме твоє відрядження?

      – Воно мине досить швидко, повір. І я не хочу війни. Ти її хочеш?

      – Ну що ти, Потап, – Циган, здавалося, відпрацював назад. – Війна нікому не потрібна. Розумні люди не ведуть війни. Розумні люди заробляють лаве. А я розумна людина. Мені вистачає свого, твоє мені ні до чого. Я хочу, щоб ти знав: хлоп’ята, котрих ти скарав, незадовго до смерті були у мене і прохали захисту. Я відмовив. Мені нічого ділити з Потапом, сказав я їм. Ти можеш вирушати у відрядження, я твій щирий друг.

      – Дякую за розуміння, Цигане, – сказав Потап і добавив, зробивши наголос на другій половині фрази: – Бережи себе, дорогий!

      – Спасибі, і ти бережи себе, – хмикнув Циган і відімкнувся.

      Потап кілька хвилин, постукуючи слухавкою телефону до кришки столу, у задумі дивився вдалечінь. Тепер він не мав сумніву в тому, що Циган, користуючись становищем, СКАЧАТЬ