Все, що я хотіла сьогодні (збірник). Ірен Роздобудько

Чтение книги онлайн.

      – Нормальне ім'я. Була… вірніше, є така актриса – Ія Савіна. Вона ще в «Пані з собачкою» грала – в старому кіно. Не бачив?

      – Я бачив «Гараж». Знаю таку.

      – Ну от. Я теж – Ія.

      – Класно. А я – Сюр.

      – Що за дурня?

      – Сюр. Так мене звуть. Це перші літери мого імені та прізвища. По-моєму, нормально. А там, – він кивнув у бік хлопців, – Саньок, Бляха, Рудий та Марек. Ми тут завжди пиво п'ємо.

      – А що потім?

      – О! Потім – різне. З часом усі розходяться. Купа справ! У Санька – родина. Малим близнюкам по два роки – треба працювати. Вони вже зараз жеруть по три тарілки макаронів. Саньок у нас на транспорті працює…

      – Контролером?

      – Майже… Бляха та Рудий у нас грамотні. Вчаться. У Марека хата – закачаєшся. Бляха щойно з Узбекистану повернувся. Відзначаємо.

      – А ти?

      – А я… ось тут з тобою балакаю.

      – Навіщо?

      – По-перше, ми тебе тут ніколи не бачили.

      – А що, це якесь особливе місце?

      – А ти не знаєш?

      – Знаю, – чомусь сказала я.

      Сьогодні у мене був особливий день – чому б мені, як Алісі з Країни Чудес, не опинитися в особливому місці? Я посміхнулася самій собі. Він сприйняв мою посмішку по-своєму.

      – Ти вмієш робити якусь жрачку? – запитав він.

      – Яку саме?

      – Ну, хоча б яєчню?

      – Нема питань!

      – Тоді пішли!

      – Куди?

      – Куди-куди. До Марека. Я ж сказав, ми зараз туди йдемо відзначати повернення. Зробиш нам жрачку. Підеш?

      Ну от. Тепер можна встати і розпрощатися, подумала я. Заведуть – зґвалтують і вб'ють. «Хата» – це, певно, «хаза», «малина».

      – Та ти не бійся, – сказав Сюр, побачивши, що я трохи знітилася. – Не будь такою нудною. Ми ж свої!

      Оце так. Виявляється, у мене з'явилися «свої».

      …свої?…

      Я не багата на друзів. А якщо відверто, зовсім їх не маю.

      Була подруга в школі, з якою нас об'єднувало одне – огида до власної зовнішності! Саме так. На цьому ми і зійшлися. Хоча раніше сиділи в різних кінцях класу.

      Просто одного разу на фізкультурі в роздягальні вона поглянула на мене і зітхнула: «У тебе такі гарні ноги… Мені б такі…»

      Це мене вразило настільки, що я заклякла. По-перше, які там ноги, прости Господи: у мене 39-й розмір і середній палець довший за великий. По-друге, я ще ніколи не чула, щоб одна особа жіночої статі хвалила іншу та ще й мріяла мати таку саму частину її тіла. Звісно, якщо не йшлося про яку-небудь гіпотетичну Дженніфер Лопес!

      Адже в шістнадцять усі просто готові повіситись від власної недосконалості – але при цьому ніколи не признаються, та ще й вголос (!) у тому, що хтось кращий за них. Проте я звернула увагу (звісно, привселюдно), що я б не відмовилась від її волосся – чорного, лискучого і прямого, мов у ляльки.

      Вона, звичайно, сказала, що так само ненавидить його, як я – середній палець своєї ноги.

      Ось СКАЧАТЬ