Все, що я хотіла сьогодні (збірник). Ірен Роздобудько

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Що вона дала мені? Що я маю з того, чим би могла пишатися?

      Або ні, не так: що вона дала мені такого, про що я можу згадати із задоволенням – особистим задоволенням?

      Чи здійснила я хоча б одну зі своїх мрій? Ой, подумала я, а чи були вони в мене взагалі?

      Ну от, я все своє свідоме життя мріяла про… лінзи. Уявіть собі: про звичайні лінзи, аби не ходити в окулярах, через які в школі, в початкових класах, мене дражнили.

      Коли я сказала про це Вадику, він засміявся, мовляв, це зайві витрати і купа незручностей. І взагалі – «кому ти хочеш сподобатись?!»

      Тепер мені ці лінзи дійсно ні до чого…

      Тобто, навіть якщо я зараз куплю їх і поставлю, чи буде це те, що називається «на всю котушку»?

      Господи, як же смішно!

      Останнє прохання засудженого до страти: з'їсти біфштекс і випити кави!

      Я поглянула вперед, шукаючи якоїсь підказки.

08:40

      …поглянула вперед…

      Там, під велетенською парасолею, розташувався генделик.

      Він уже працював.

      Десяток пластмасових столиків і таких самих крісел… За деякими вже сиділи відвідувачі. Буфетниця ходила поміж них і протирала подряпані поверхні брудною ганчіркою.

      Такі місця я завжди обходжу десятою дорогою, з презирством кидаючи погляд на завсідників. Коли моїй племінниці виповнилося три роки, гуляючи із нею, я завжди показувала на все це пальцем і промовляла: «Бачиш: дядечки палять і п'ють. Це погано…»

      Колись так само моя мати тицяла пальцем у студентів, що їли на вулиці пиріжки з рисом: «їсти на вулиці – негарно і шкідливо для шлунка!»

      Я ніколи не сиділа в таких генделиках і ніколи не палила, подумала я. А якщо саме це і є «на всю котушку»? Зробити те, чого ніколи не робив? І почати з будь-чого, з найменшого – може, далі саме піде?

      Скрутити в собі всі «табу», всі заборони і викинути куди подалі. Це найшвидше, що я могла б зробити саме зараз – просто тут, за брамою лікарні, на роздоріжжі, посеред чудового осіннього ранку.

      Інших варіантів я поки що не бачила.

      Я зважилась і попрямувала вперед, до генделика під парасолькою.

      Буфетниця вже зайшла досередини ятки і причаїлася, мов павучиха. На склі перед віконцем висів перелік її послуг: кава «еспресо», «кава-мокко», «капучино», гарячі бутерброди і таке інше. Все це, звісно, в пластиковому посуді. Жінка з неабияким подивом оглянула мене. Певно, я не входила в число її постійних відвідувачів.

      – Еспресо… – сказала я. – І… і пачку… м-м-м… «Кемел» та запальничку.

      Останні слова ледь виповзли з моїх вуст.

      Стоячи біля ятки в очікуванні замовленого, почула, як хлопці за дальнім столиком щось сказали про мій білий плащ…

      Буфетниця висунула з вікна руку зі склянкою (у ній коливалась прозора коричнева рідина) і кинула на прилавок пачку сигарет і запальничку.

      – Дякую.

СКАЧАТЬ