Все, що я хотіла сьогодні (збірник). Ірен Роздобудько

Чтение книги онлайн.

      Марек підвівся з-за столу.

      Бляха та Рудий теж повідсували свої стільці.

      Але всі троє попрямували до кухні.

      – «Ширку» пішли варити, – поінформував мене Сюр.

      – Що?

      Він посміхався. Йому подобалось пояснювати ті речі, про які я не знала.

      – Зараз побачиш…

      Я знала, що цей світ існує…

      …знала, що цей світ існує.

      Теоретично знала. Але щоб ось так… ні сіло, ні впало побачити його зблизька…

      Мені здавалось, що в цього світу немає обличчя – одна суцільна пляма.

      Яку треба зчистити.

      Або обходити десятою дорогою. Дивно, що саме сьогодні мені випало стикнутися з ним і зазирнути за обриси плями.

      Я уявила, як здивується Вадим, якщо, скажімо, мене тут зґвалтують і вб'ють. Рано чи пізно стане відомо, що слухняна дівчинка, порядна дружина і чесна працівниця відвідувала притон (щоправда, не дуже схожий на класичний) і, можливо, була в ньому постійною гостею…

      Я зареготала.

      – Ти чого? – розгубився Сюр.

      Як я могла йому пояснити? У цю мить я майже хотіла, щоб все так і відбулося!

      Я уявила розпач і роздратування Вадима, здивування всіх, хто знав мене такою, якою я була. Оце буде сенсація! Єдина сенсація в моєму нудному і правильному житті.

      – Готово! – крикнув із кухні Марек.

      Сюр підморгнув мені і повів за собою на кухню…

      Рудий тримав у руках столову ложку, Бляха набирав з неї мутну рідину в шприц.

      – І що далі? – запитала я в Сюра.

      – Нічого. Будемо культурно відпочивати. Ввечері підемо на дискотеку.

      – І це все?

      – А ти чого хотіла?

      Дійсно, чого я хотіла? Якої такої пригоди?

      – Хочеш спробувати? – запитав Бляха.

      – Ні, – сказала я.

      – А навіщо тоді ти сюди приперлась? – запитав Рудий, намотуючи якусь ганчірку вище ліктя.

      Раптом мені стало нудно. Так нудно, хоч вий.

      – Просто так… – сказала я. – А тепер я йду, бо мені нудно з вами.

      Розумію, що це було не дуже чемно.

      – Слухай, вкоти цій курці пару кубиків, щоб не була такою гордою, – сказав Рудий. – Завтра сама прибіжить… А я потримаю.

      Він почав наближатися до мене.

      Сюр реготав у кутку.

      Марек дивився своїми чорними очима і мовчав.

      Я знизала плечима, розвернулася і повільно пішла до коридору, де висів мій білий плащ. Подумки я згадувала, як відчиняються двері.

      За спиною чула кроки Рудого і сміх Сюра. Але все це було так, зовсім не страшно, немов спроквола, немов у млявому сні.

      Я дісталася дверей, повернула замок – він піддався досить легко, розчахнула двері і побігла вниз. Лише чула позаду себе чиїсь важкі кроки – хтось наздоганяв мене. Потім, ближче до третього поверху, пролунав голос Марека:

СКАЧАТЬ