Сонячне коло. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ніч, до світанку було далеко, але по всьому замку металися вогні. Чужі руки в рукавичках стискали посуд, що до нього Ольвін боявся зайвий раз доторкнутися, такий він був крихкий. Офіцер замикав процесію, гнав Ольвіна перед собою, підштовхував у спину – повз пости, повз приміщення варти, крізь переляканий шепіт слуг. Завилися нескінченні сходи – вниз. Стражники гуркотіли чобітьми та лаялися тихо і брудно. Ольвін щомиті чекав, що пролунає дзвін битого скла, але жоден зі змилених носіїв так нічого і не впустив на крутих сходинках.

      Шлях закінчивсь у кімнаті з ґратчастими вікнами. Це була, без сумніву, тюремна камера, причому з найгірших, з вмурованими у стіну сталевими кільцями та ланцюгами, з ледь помітними у темряві огидними пристосуваннями. Прикутий за розкинуті руки, біля стіни сопів стражник. Чи чоловік в одязі стражника. Мундир на ньому був розірваний, обличчя закривавлене. Ольвін глянув на нього, відвів очі й вирішив більше не дивитися.

      Стражники, квапливо уклонившись комусь у темному кутку, розставляли речі Ольвіна – як попало. Ольвін не поспішав їх поправляти. В його становищі чим менше вдієш – тим менше зробиш помилок.

      Один жест людини в темному кутку – і в камері залишилися тільки прикутий стражник, Ольвін і той, хто віддавав накази. Ольвін кліпнув; обличчя людини в тіні було майже повністю закрите чорною пов’язкою, вільними залишалися тільки підборіддя та губи:

      – Я хочу зберегти допит, так щоб його можна було почути заново у будь-який момент.

      Ольвін кивнув. Поправив триногу, підготував пальник, дбайливо встановив посудину. Витягнув із найтоншого конверта зародок кристала на нитці. Людина з кутка спостерігала за ним – не очима. Від цього сліпого погляду хотілося сховатись, як від крижаного протягу.

      – Спотворення реальності, – пробурмотів чоловік у кутку, звертаючись сам до себе. – Побутова магія. Немає законів природи, щоб вкладати звук у черепашки.

      – Музику, – сказав Ольвін.

      – Що?

      – Музику, а не звук! – Ольвін випростав спину. – Закони природи – закони гармонії. Музика – гармонія у чистому вигляді. Повітря тремтить, сповнене гармонії. Кристал росте, народжуючи новий всесвіт. Немає спотворення реальності! Це природа… це природніше, нормальніше, ніж…

      Він затнувся. Чоловік із зав’язаними очима уважно його слухав:

      – Ніж що?

      – Ніж ваші допити, – сказав Ольвін хрипко. – Ніж усе це… чим займаються люди.

      Знову стало тихо. Хрипко дихав бранець під стіною.

      – Ти провінціал, і я знаю, звідки, – сказав чоловік із зав’язаними очима. – Руді Пагорби, чи не так? У вашій провінції не було ні різанини, ні страт. Ти, звісно, можеш розповідати мені про гармонію…

      Він зняв пов’язку з обличчя. Ольвін упізнав його, і йому стало зле. Він нагрубив лорду-регенту, який до того ж не гребує спускатися у підвали для тортур.

      – Якщо соляний кристал покласти у порожню черепашку, він не співатиме – він випаде назовні, – сухо сказав регент. – СКАЧАТЬ