Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

      – Моя дружина й донька, – знайомить нас чоловік. – У нас є ще син, він навчається в Англії.

      – Ласкаво просимо в наш дім, – каже жінка по-французьки.

      – Сідайте, месьє, – запрошує дівчина, підсуваючи два плетені крісла.

      – Дякуємо, пані, не клопочіться так нами.

      – Чому? Нам відомо, звідки ви прибули, не хвилюйтеся; я ще раз повторюю: ласкаво просимо в наш дім.

      Англієць – адвокат, його звати метр Бовен, він має контору в Порт-оф-Спейн, столиці Тринідаду, що за сорок кілометрів звідси. Нам приносять чай з молоком, тости, масло, джем. Я ніколи не забуду той наш перший вечір вільних людей. Жодного слова про минуле, жодного незручного запитання, розпитують тільки про тривалість перебування в морі та як минула наша мандрівка; чи дуже страждав Клузіо та чи ми хочемо, щоб поліцію попередили назавтра, чи варто зачекати ще один день; чи живі наші батьки, дружини й діти. Можливо, ми хочемо їм написати, вони передадуть листи на пошту. Що тут скажеш: винятковий прийом – як з боку жителів на пляжі, так і в цій родині, що виявила стільки неймовірної уваги до трьох утікачів.

      Метр Бовен радиться по телефону з лікарем, який пропонує завтра пополудні привезти Клузіо до нього в клініку на рентген, щоб побачити, у якому стані перелом. Метр Бовен телефонує в Порт-оф-Спейн командувачеві Армії порятунку – Salvation Army. Той каже, що підготує для нас кімнату в готелі Армії порятунку, куди ми зможемо переїхати будь-коли, а ще забезпечить нагляд за нашим човном, якщо той у гарному стані, бо він іще може нам знадобитися. Він запитує, чи ми каторжники, чи заслані, ми відповідаємо, що каторжники. Видається, що адвокат радий, що ми засуджені на каторгу.

      – Чи не хотіли б ви покупатися й поголитися? – запитує мене дівчина. – Тільки не відмовляйтеся, ви нас зовсім не тривожите. У ванній кімнаті знайдете одяг, який вам, сподіваюся, підійде.

      Я йду у ванну кімнату, приймаю ванну, голюся й виходжу гарно зачесаним, вбраним у сірі штани, білу сорочку, білі шкарпетки й тенісне взуття.

      У двері стукає індіанець із пакетом під пахвою, який він передає Матюреттові. За його словами, лікар зауважив, що я практично однакового зросту з адвокатом, тож мені одяг підберуть, тоді як знайти одяг для Матюретта складно, бо в адвоката немає нікого такого, як він, зросту. Він кланяється за мусульманським звичаєм і йде. Що можна сказати щодо такого вияву доброти? Почуття, які переповнюють моє серце, годі й описати. Клузіо лягає спати першим, а ми вп’ятьох далі обмінюємося думками про безліч різних речей. Чарівних жінок найбільше інтригувало, як ми збираємося почати нове життя. Ні слова про минуле, мова тільки про сьогодення й майбутнє. Метр Бовен жалкує, що Тринідад не погоджується на облаштування втікачів на острові. І розповідає, що не раз намагався домогтися такого для декого з них, та намарно.

      Дівчина, як і батько, розмовляє дуже чистою французькою мовою, без акценту й з гарною вимовою. Вона блондинка, обличчя рясно вкрите веснянками, їй від сімнадцяти до двадцяти СКАЧАТЬ