Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поволі підходить ближче, і капітан запитує англійською:

      – Where are you coming from?[7]

      – French Guyane[8].

      – Ви розмовляєте французькою? – запитує жінка.

      – Так, мадам.

      – Що ви робите у відкритому морі?

      – Ми йдемо туди, куди скеровує Бог.

      Дама перемовляється з капітаном і каже:

      – Капітан пропонує вам піднятися на борт, він забере й ваш човник.

      – Передайте йому, що ми дуже вдячні, але нам добре на своєму човні.

      – Чому ви відмовляєтеся від допомоги?

      – Тому, що ми втікачі й нам зовсім в інший бік.

      – Куди пролягає ваш шлях?

      – На Мартиніку й навіть далі. Де ми перебуваємо?

      – У відкритому морі.

      – Як потрапити на Антильські острови?

      – Ви вмієте читати англійську мапу?

      – Так.

      За якусь мить нам на мотузці спускають англійську мапу, упаковки сигарет, хліб, смажену баранячу ногу.

      – Гляньте на мапу!

      Я дивлюся й кажу:

      – Щоб потрапити на Антильські острови, я маю йти на захід, беручи одну чверть на південь, так?

      – Так.

      – Скільки приблизно миль?

      – Ви будете там за два дні, – каже капітан.

      – До побачення. Усім щиро дякуємо.

      – Капітан корабля передає вітання, він захоплений вашою мужністю мореплавців.

      – Дякуємо, прощавайте.

      Танкер обережно відпливає, майже черкаючи човен, я відгрібаю, боячись потрапити в бурун від гвинта, і в цю мить хтось із моряків кидає мені морський кашкет. Він падає точно посередині човна, на ньому золота стрічка й морський якір, двома днями пізніше я маю його на голові, коли ми без жодних історій прибуваємо в Тринідад.

      Тринідад

      Задовго до того, як ми побачили землю, птахи провіщають, що до неї не так уже й далеко. Сьома тридцять ранку, коли вони починають літати довкола човна.

      – Хлопці, ми прибуваємо! Попереду земля! Першу, найважчу частину втечі завершено. Хай живе свобода!

      Кожен з нас виявляє свою радість хлоп’ячими вигуками. Наші обличчя блищать від олії какао, яку для полегшення опіків нам скинули з корабля, що трапився на нашому шляху. Близько дев’ятої години ми бачимо суходіл. Свіжий, але не дуже сильний вітер жене нас на пристойній швидкості досить спокійним морем. І лише близько четвертої пополудні ми розрізняємо деталі на видовженому острові, обрамленому невеличкими групками біленьких будиночків, його вершина суціль вкрита кокосовими пальмами. Наразі ми не можемо визначити, це острів чи півострів і чи мешкають у тих будиночках люди. Трохи більше, ніж за годину, ми помічаємо людей, які біжать до берега, до якого ми скеровуємо свій човен. Не минає СКАЧАТЬ