Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

      Юна білявка з блакитними, як море довкола нас, очима, сидить зі мною під кокосовими пальмами коло будинку свого батька. Квітучі червоні, жовті та бузкові бугенвілії надають саду поетичності, що так відповідає нинішньому моменту.

      – Месьє Анрі (вона називає мене «месьє», як давно ніхто не звертався до мене «месьє»), як тато казав учора, через несправедливе нерозуміння англійських властей ви, на жаль, не можете тут залишитися. Ви маєте лише два тижні, щоб відпочити й вирушити в море далі. Сьогодні вранці я оглянула ваш човен, це легке й невелике суденце для такої тривалої подорожі, що на вас чекає. Будемо сподіватися, що ви дістанетеся до значно гостиннішої порівняно з нашою нації, що виявиться більш чуйною. На всіх англійських островах чинитимуть так само. Тож прошу: навіть якщо вам доведеться багато страждати під час подорожі, не гнівайтеся на людей, які там мешкають, вони не відповідальні за дії влади, яка отримує накази з Англії, від людей, що вас не знають. Прошу вас: якщо Господь захоче, щоб вам це вдалося, написати нам кілька слів про свою подальшу долю. Ось татова адреса: Квін-стрит, 101, Порт-оф-Спейн, Тринідад.

      Я настільки зворушений, що не знаходжу слів у відповідь. До нас підходить пані Бовен. Це дуже вродлива темно-русява, із зеленими очима жінка, їй під сорок. На ній дуже проста біла сукня з білим плетеним пояском та світло-зелені сандалі.

      – Пане, мій чоловік буде тільки о п’ятій пополудні. Наразі він клопочеться про дозвіл відвезти вас на своєму авто без поліцейського ескорту. Він також хоче позбавити вас необхідності ночувати першу ніч у поліцейській дільниці в Порт-оф-Спейн. Вашого пораненого товариша одразу відвезуть у клініку нашого друга-лікаря, вас обох – у готель Армії порятунку.

      Матюретт приєднується до нас у саду, він ходив подивитися на наш човен, довкола якого юрма зацікавлених. Човен анітрохи не постраждав. Оглядаючи його, хтось зауважив кулю, що застрягла над стерном, і попросив дозволу виколупати її на пам’ять. Матюретт відповів:

      – Капітан, капітан.

      Індіанець зрозумів, що слід запитати капітана. Завершуючи розповідь, Матюретт запитує:

      – А чому б нам не відпустити черепах?

      – У вас є черепахи? – здивовано запитала дівчина. – Покажіть.

      Ми йдемо до човна. Дорогою маленька чарівна індіанка просто бере мене за руку.

      – Добрий день, – вітається з нами весь цей розмаїтий люд.

      Я витягую обох черепах.

      – Що робитимемо з ними? Випустимо в море? Можливо, ви хочете забрати їх до себе в сад?

      – У басейні, що в глибині саду, морська вода. Ми випустимо їх у цей басейн, то буде пам’ять про вас.

      – Гаразд.

      Усім присутнім я роздаю все, що є в човні, окрім компаса, тютюну, діжки, ножа, тесака, сокири, ковдр і револьвера, який ховаю в ковдрі, – його ніхто не зауважив.

      О п’ятій СКАЧАТЬ