Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ спускають на воду. Це аж ніяк не наша пірога. З усім вантажем і нами трьома на борту він більш ніж на сорок сантиметрів вивищується над водою. Загорнена у вітрило щогла лежить на дні, адже її треба поставити тільки при виході в море. Ми приладнали стерно із запобіжним брусом і румпелем, а також подушку з ліан, аби я міг сісти. За допомогою ковдр ми влаштували затишну нішу для Клузіо, який не захотів змінювати свою пов’язку. Він лежить між мною й діжкою з водою. Матюретт також сідає на дно, але в носовій частині. У мене одразу з’являється відчуття захищеності, якого доти не було в нашому каное.

      Дощ не припиняється, я маю йти по середині річки з легким ухилом ліворуч, до голландського узбережжя.

      Жан Безстрашний каже:

      – Прощавайте, швидше відчалюйте!

      – Удачі! – Туссен сильно штовхає човен ногою.

      – Дякую, Туссене, дякую, Жане, безмежно дякую геть усім!

      Ми зникаємо дуже швидко, підхоплені відпливом, який розпочався дві з половиною години тому й неймовірно швидко набирає сили.

      Дощ не вщухає, на відстані десяти метрів нічого не розгледіти. Оскільки нижче є два невеличкі острови, Матюретт нахиляється й пильно вдивляється вперед, щоб не наштовхнутися на їхні скелі. Сутеніє. На якусь мить нам перешкоджає дерево, яке разом з нами спускається річкою, на щастя, значно повільніше. Невдов зі ми з нього виборсуємося й мчимо зі швидкістю щонайменше тридцять кілометрів на годину. Куримо, п’ємо ром. Прокажені дали нам шість обплетених пляшок з-під к’янті, але налили в них рому. Дивна річ: ніхто з нас не заводить мови про страшне каліцтво, побачене в багатьох прокажених. Єдина тема розмов – їхня доброта, щедрість, відкритість; нам так пощастило познайомитись із Бретонцем, який доправив нас до Голубиного острова. Дощ дедалі рясніший, я промок до нитки, але наші вовняні куртки, навіть мокрі, дуже добре тримають тепло. Нам не холодно. Під дощем заклякла тільки рука, яка лежить на стерні.

      – Зараз ми йдемо зі швидкістю більше сорока кілометрів на годину, – каже Матюретт. – Як думаєш, скільки часу минуло відтоді, як ми відпливли?

      – Зараз скажу, – втручається Клузіо. – Хвилинку. Три години п’ятнадцять хвилин.

      – Ти збожеволів? Звідки знаєш?

      – Щойно ми відчалили, я почав рахувати й кожні триста секунд відрізав клаптик картону. У мене тридцять дев’ять клаптиків. Кожний означає п’ять хвилин. Отже, ми спускаємося впродовж трьох годин п’ятнадцяти хвилин. Якщо я не помилився, то хвилин за п’ятнадцять-двадцять спуск припиниться й нас понесе туди, звідки ми прибули.

      Я повертаю стерно праворуч, ставлячи човен навкоси, щоб підійти до берега з боку Голландської Ґвіани. Ми ще не причалили до бушу, як течія зникла. Ми не спускались і не піднімались. Дощ не вщухає. Ми не куримо, не розмовляємо, спілкуємося пошепки: «Бери весло й налягай». Я сам гребу веслом, затиснувши стерно правою ногою. Ми м’яко входимо в буш, підтягуємося за гілки й ховаємося під їхнім прихистком. Ми в мороку завдяки довколишній рослинності. Річка сіра, вкрита СКАЧАТЬ