Німа смерть. Фолькер Кучер

Чтение книги онлайн.

      Вона знала, що на них чекає, але не бажала цього визнавати.

      На Моріцплац утворилася «тягучка» через постраждалу в аварії вантажівку, що перекрила майже всю смугу руху, і регулювальник пропускав кожну машину окремо, одну по одній, дуже повільно.

      – Американська машина? – запитав Енґельберт Рат, щойно всівся на пасажирське сидіння «Б’юїка».

      На його обличчі відбилося явне невдоволення, і Ґереон проігнорував батькову репліку суто зі стримуваного роздратування.

      Тепер, коли вони застрягли на Моріцплац, батько знов порушив тишу:

      – Треба було взяти таксі.

      Ґереон сприйняв цю заувагу, як докір.

      – Їхали б так само повільно, – сердито відказав він.

      Нарешті надійшла їхня черга, регулювальник махнув рукою, даючи дозвіл, і «Б’юїк» проповз повз місце аварії на Оранієнштрасе. Щоб перетнути Ляйпціґерштрасе, вони мусили знову зачекати на світлофорі, однак далі їхня подорож пожвавішала. Принаймні, Ґереон робив усе від нього залежне. Втім, цього, очевидно, було недостатньо.

      – Запізно, – нарікав Енґельберт Рат, виходячи з машини на Вільгельмплац. – Ми запізнилися майже на десять хвилин!

      Ґереон, замикаючи машину, подумки послав батька під три чорти. А той уже прямував до входу в готель.

      Готель «Кайзергоф» і його ресторан зажили популярности серед політиків і високих посадовців поближньої Вільгельмштрасе,[9] а отже відповідали смакам Енґельберта Рата, який впевнено повів сина в ресторан на першому поверсі. У декорованій дубовими панелями залі гомін голосів лунав цивілізованіше ніж деінде, келихи дзвеніли делікатніше, відвідувачі розмовляли, випивали і їли, наче на ручному гальмі.

      Ґереон ішов за батьком. Енґельберт Рат, здавалося, добре знає шлях. Вони одразу попрямували просто до столу, за яким сиділи вдягнені в темне чоловіки, що виглядали так ніби прийшли сюди безпосередньо з засідання в Райхстаґу. І, звісна річ, одразу можна було визначити, хто тут керує. Чоловік, що сидів спиною до стіни, мав обличчя індійського вождя: високі вилиці, непроникний вираз, гострий погляд, який негайно впіймав обох Ратів. Вираз обличчя вождя залишився нерухомим, коли він щось проказав до решти товариства і підвівся.

      Енґельберт Рат кинувся до вождя.

      – Просимо пробачення за затримку, Конраде, – почав він, – але поліційна служба… Також у Берліні… мій син…

      – Все га-азд, Енґельба-ате, все га-азд! Мій потяг, однаково ще аж за дві години, – демонструючи кельнський акцент, заспокоїв його чоловік у фраку, непроникні індіанські очі якого дивилися майже привітно. – То що? Як, молодший Рате? Нормально влаштувався в столиці райху?

      Ґереон потиснув руку вождеві індіанців.

      – Дякую за турботу, пане бурмістре!

      – Забудьмо про посади. Жодного бурмістра чи президента Держради, будь ласка! Ми зустрічаємося суто приватно. Троє земляків-кельнців у Берліні.

      Ґереон ввічливо СКАЧАТЬ