Німа смерть. Фолькер Кучер

Чтение книги онлайн.

      – У тебе нова справа? Фройляйн Пройснер мені сказала.

      Напевне, кельнер з «Уланд Ек» їй повідомив.

      – Смерть актриси, – сказав Ґереон. – Під час зйомок у павільйоні.

      – Шкода, що ти не можеш приїхати в Дюссельдорф. Твоя мама переказує тобі вітання. І ще вона просила передати тобі… Ось… – він видобув пакуночок у барвистому обгортковому папері, перев’язаний кольоровими стрічками. – На твій день народження.

      – Дякую, – сказав Ґереон, відклавши пакет убік. – Це ще за кілька днів.

      – Мати сказала, щоб я віддав тобі подарунок заздалегідь. Так надійніше, ніж відправляти поштою.

      – Отже, ти не приїдеш до мене?

      Енґельберт Рат знизав плечима:

      – Мама хотіла б до тебе приїхати, але ти сам знаєш, вона сама поїздом не зможе. – Він прочистив горло. – А я… Ну, з усіх днів року, саме на Попільну Середу, мені з Кельна вибратися нереально. Після вранішньої відправи, у мерії прийом, а ввечері – рибний стіл у казино[8]… Я справді не можу…

      – Все гаразд. Тобі немає потреби переповідати мені свій графік.

      Енґельберт Рат показав на пакет:

      – Принаймні, ти отримаєш тоді наш подарунок.

      Він знову сів на диван. Обидва мовчали.

      З кухні долинало булькання й дзеленькання порцеляни. Все, що робила Каті, вона робила дуже голосно.

      – Приємна дівчина твоя наречена, – сказав нарешті Енґельберт Рат.

      – Ми не заручені.

      Енґельберт Рат на якусь мить видався здивованим.

      – Я, мабуть, ніколи не звикну до сучасних звичаїв, – визнав він. – Та хоч би там як, славна дівчина. Ти міг би бодай щось сказати! Я подумав, що помилився квартирою. Але фройляйн Пройснер одразу зрозуміла, хто я!

      – Мабуть, тому, що знає тебе з фото, що стоїть в мене коло ліжка, на тумбочці.

      Він таки дійняв його: Енґельберт Рат нарешті скривився ображено.

      – Я не розумію, що відбувається, – поскаржився він. – Я в гості до сина, а він мене отак приймає!

      – А чого ти очікував? Я майже рік живу в цьому місті, і ніхто з вас навіть ні разу не відвідав мене… Аж раптом ти, ні сіло ні впало, з’являєшся без попередження, і вважаєш, я маю вистелити тобі червону доріжку?

      – Тому, хто мешкає в скляному будинку, не варто жбурляти камінці, – відказав Енґельберт Рат: слова його пролунали достатньо виразно, хоч він нітрохи не підвищував голос. – Чи ти сам колись гостював у нас, відколи живеш у Берліні? Ти навіть на Різдво не навідався до Кельна! Якби ти знав, скільки радости подарував би матері! Натомість ти зголошуєшся на чергування на всі свята, хоча Карл залюбки відпустив би тебе.

      – Звідки тобі все це відомо? Ти шпигував за мною?

      – Мені немає потреби шпигувати, щоб такі речі знати. Я таки в поліції служу.

      – Чому я завжди про це забуваю?

      Енґельберт Рат мав стомлений вигляд зараз, коли дивився на сина.

      – Ми СКАЧАТЬ