Німа смерть. Фолькер Кучер

Чтение книги онлайн.

      – На чиєму сумлінні смерть Бетті Вінтер?

      Вони зиркали навсібіч дикими поглядами, тим часом як їх безжально відтісняли до виходу. Сині мундири працювали злагоджено.

      – Панове, – напучував Рат пресу наздогін, – дякую за розуміння. Ми своєчасно повідомлятимемо про перебіг розслідування.

      – Це означає, на пресконференції? – запитав репортер, якого вже виштовхували в двері.

      Останній спалах магнію засліпив Рата на кілька секунд, але він чув, як грюкнули сталеві двері, і метушня припинилася.

      – Як ці люди потрапили сюди? – запитав Рат. – Я думав, двері під охороною!

      – Вони теж так подумали, – запевнив його Ґреф. – І, мабуть, прокралися через аварійний хід.

      – А там чому нікого немає?

      – Вибачте, пане комісаре, – втрутився Белман, підійшовши ближче. – Ваші колеги про це нічого не знали. Я забув повідомити їм про запасний вхід.

      – А звідки про нього знали репортери? Хто повідомив їм?

      Белман розвів руками.

      – Берлінські репортери винахідливі. Такі історії від них утримати в таємниці нереально. Тому, власне, я запланував пресконференцію. Просто тут, близесенько. Я був би радий, якби ви й ваш колега взяли в ній участь…

      – Ви в здоровому глузді? – Рат не йняв віри власним вухам. – Тут загинула людина, а ви це використовуєте як нагоду потрапити в газети?

      Белман видавався дещо ображеним.

      – Дозвольте, пане комісаре! Ви маєте уявлення, що сьогодні сталося? Велика Бетті Вінтер мертва! Її поклонники мають право знати.

      Рат суворо глянув продюсерові в очі.

      – Ще одна така вихватка, любий друже, і ви матимете серйозні прикрощі!

      – Як, коли, і чи повідомляти пресу щодо справ студії – це, мабуть, вирішувати мені, – зауважив Белман.

      – Безперечно, – посміхнувся у відповідь Рат. – А вже я вирішуватиму, як і коли, і чи завдавати вам клопоту!

      5

      Він кличе кельнера і замовляє ще чергову порцію крижаного вина[7]. Йому потрібно більше вина. Власне, він мав би давно почати їсти – його тіло вимагає цукру.

      – Можу я запропонувати панові меню?

      – Зачекаймо ще трохи, – хитає він головою, хоча починає підозрювати, що сьогодні залишиться на самоті.

      Вона запізнюється вже більше, ніж на годину.

      Він не знає, з якої причини вона знехтувала побаченням, але впевнений, це має бути щось важливе. Вона б не могла отак просто передумати – він знає, що вона вже проковтнула наживку. Йому не варто змінювати плани – вона прийде заради завтрашньої зйомки.

      Де там забарився кельнер? Йому треба випити більше вина!

      Чи звикне він коли-небудь до того, що цукор може врятувати йому життя?

      Ти звикнеш до цього.

      Усмішка матері.

      Мусиш звикнути.

      Він недовірливо дивиться на келих.

      Чи СКАЧАТЬ