Стріла часу, або Природа злочину. Мартин Эмис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кімнату і роблять її «затишнішою»… згубною. Коли робиш омлет, краще нехай пательня трохи постоїть із холодною водою, а не з гарячою… Венами перейматися не варто – вони просто неглибокі. Нема ні пігментації, ні набряків. Пам’ятай, ти мені подобаєшся такою, якою є… Як завжди, мені буде приємно побачити тебе у вівторок, хоча зручніше було б у п’ятницю…

      Тод безтямно поглянув на скриньку. Світлина, яку він шукав, була зім’ята й поламана, але він розпростав її, стиснувши в кулаці… «Йой», – подумав я. Он вона яка. Не молода жінка. А тілиста стара баба. Посміхається у штанному костюмі бежевого кольору. Ідучи ввечері на роботу, Тод покинув листи на східцях біля порога в білій коробці з-під взуття, на якій хтось – либонь, Айрін – вивів: «Хай тобі чорт». Це не схоже на добрий знак. Але ж і лист Тода, гадаю, теж не був вельми обнадійливим.

      Через пару ночей він прокинувся удосвіта, і його кидало в холод. «Акус», – буркотів він. Останнім часом він, бувало, цідив крізь зуби: «Акус, акус». Я гадав, що це кашель, або притамована відрижка, або просто якась нова прикра вигадка. Потім я розчовпав, що ж він каже. Він видобувся з ліжка й відчинив вікно. І почалося. Хвилями, легкими поривами кімната почала виповнюватися теплом і запахом іншої істоти. І відразу – оце дивина! – війнуло сигаретним димом, а у Тода ж щодо сигарет був пунктик, хоча іноді він палив свої сигари. Щось ніби пастила чи цукерки – солодке й старе. Ці запахи линули через усе місто. Тод неквапно вислизнув з піжами і надів ворсяний халат. Потім незграбно розкидав постіль. А ще наготував її сигарети, принаймні для неї, наповнивши блюдечко недопалками і попелом. Ми зачинили вікно, спустилися вниз і взялися чекати.

      Гарне видовисько – гадаю, навіть романтичне для Тода – вийти на вологий хідник у пантофлях. Хоча його настрій на тому етапі, припускаю, нагадував радше виснажливе розчарування. Незабаром ми почули її автівку, її ковзьке наближення, й побачили в кінці вулиці пару червоних вогників. Вона припаркувалася, гучно відчинила дверцята і вийшла з автівки. Я аж відсахнувся, коли вона рушила через дорогу обличчям уперед, похитуючи головою – журилася й цуралася чогось. Справді тілиста стара баба. Айрін. Еге ж.

      – Тоде, – промовила вона. – Це все. Тепер ти задоволений?

      Задоволений чи ні, Тод поперед неї зайшов у парадні двері. Вона насилу зняла пальто, доки Тод дибав нагору, і підтюпцем збігла за ним. Визнаю, я був збентежений. Мені було боляче. Бо в мене це було вперше. Називайте мене дурнем, мрійником, та я сподівався, що все буде чарівно. Але ж ні. Довелося зустріти її в найгірший день. Вона також була не при собі. А можна якось усе залагодити? Ми з Тодом відпочивали напівлежачи на зім’ятій постелі, коли Айрін увійшла до кімнати, притискаючи до очей зіжмакану паперову серветку і називаючи нас шматком лайна.

      Потім вона почала роздягатися. Жінки!

      – Айрін, – умовляв її Тод. – Айрін, Айрін…

      Вона квапливо, ніби наввипередки з часом, роздяглася, але швидкість її рухів не мала нічого спільного СКАЧАТЬ