Стріла часу, або Природа злочину. Мартин Эмис
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Стріла часу, або Природа злочину - Мартин Эмис страница 6

СКАЧАТЬ я як слід придивився до Айрін. Та ба. А нагода гарна.

      Може, з коханням буде як із водінням.

      «Був кінь, та з’їздився?» – підсумував механік у промащеному робочому комбінезоні. Те саме сказав санітар у білому хрусткому халаті в шпиталі. Але вони помилилися. Навпаки, наша їзда лише починалася. Гадаю, Тод сумує за старим будинком у Веллпорті, бо більшість наших поїздок там і завершується. Ключ він зберіг. Ми заходимо до будинку і ходимо по кімнатах. Будинок стоїть порожнем. Тод усе вимірює. І робить це з любов’ю. Нещодавно ми почали оглядати ще й іншу власність у районі Веллпорта. Але, на відміну від нашої домівки, там нема чого навіть міряти. Тод повільно повертається на Шосте шосе.

      Ми почали знаходити серед сміття любовні листи від Айрін. Тод, відхиливши голову вбік, переглядає їх і ховає до якоїсь шухляди. Може, з коханням буде як із водінням. Коли люди пересуваються – подорожують, – вони озираються на те місце, звідки приїхали, а не на те, куди прямують. Хіба не так вони чинять геть у всьому? Тоді з коханням буде як із водінням, хоча наразі особливого глузду в цьому нема. Наприклад, у вас п’ять передач заднього ходу і тільки одна – переднього, що також позначена як «задній хід». Коли ми їдемо, то дивимося не туди, куди прямуємо, а туди, звідки рухаємося. Природно, трапляються ДТП, але назагал система працює. Симфонія довіри струмує і плине уповні через усе місто.

      Моя кар’єра… Не хочу її обговорювати. Ви самі не хочете про неї слухати. Якось увечері я підвівся з ліжка і поїхав – дуже невпевнено – до якогось офісу. Потім була вечірка з усіма моїми новими колегами. О шостій я пішов до приміщення зі своїм ім’ям на дверній табличці, надів білий халат і почав працювати. Ким? Лікарем!

      Життя прискорюється, і я кручуся серед містян, у міському довкіллі, серед міського металу й цементу, у жорстокій взаємодії, з великим скреготом і поганим зчепленням у коробці передач. Місто – а є ж і більші міста (Нью-Йорк, наприклад, де, як я довідуюсь, і далі помірна погода) – усіляко впливає на містян. І найдужче, либонь, на тих, кому не слід жити в місті. Не тепер. Вони не ті люди, не в тому місці й не в той час. Айрін не слід жити в місті. Натомість Тод тут як удома, до певної міри. Він припинив їздити до Веллпорта, хоча й тужить за нашим перебуванням там, знесиленістю, такою безпечною і безпристрасною, за часом, коли він носив одяг пасивної старості. Літні люди не жорстокі, зовсім ні. Ми ж не шукаємо жорстокості у старих і дурних. У жорстокості яскраві очі й рожевий язичок.

      Це більше, ніж місто. Це місто в місті. І попри свій новий професійний статус, Тод живе серед бідноти. Внизу, втаємничено – як ці умови проявляються? Боже, як міста дійшли до такого? Можна тільки уявити потворні пологи ймовірної загибелі (через століття після мене) і творення натомість радісної землі – зеленої, обітованої. Але я страшенно радий, що не був присутнім при появі міста. Воно, либонь, просто проскочило в моє життя. Воно увійшло в моє життя з уторованої тиші, з пилу й вологи. Колеги по роботі оселилися, передбачувано і зрозуміло, на Горі або у східному передмісті, ближче до океану. Але Тод Френдлі, напевно, відчуває потребу в такому місті, де його ніколи не виокремлять серед інших.

      Тепер щодо кар’єри. Якось уночі, приблизно місяць тому, Тод прокинувся в незвичному розпачі, напіводягнений, СКАЧАТЬ