Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана Алексиевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а до руки в мене прив’язана червона кулька. У небі над колонами величезні портрети Леніна і Сталіна… Маркса… гірлянди й букети з червоних, блакитних, жовтих кульок. Червоний колір. Улюблений, найулюбленіший. Колір революції, колір пролитої в її ім’я крові… Велика Жовтнева революція! Це тепер: воєнний переворот… більшовицька змова… російська катастрофа… Ленін – німецький агент, а революцію зробили дезертири й підпилі матроси. Я затуляю вуха, не бажаю чути! Це вище за мої сили… Усе життя я прожила з вірою: ми найщасливіші, народилися в небаченій і прекрасній країні. Іншої такої країни немає! У нас є Червона площа, там, на Спаській вежі, б’ють куранти, за якими звіряють час у всьому світі. Так говорив мені тато… і мама, і бабуся… «День седьмого ноября – красный день календаря…» Перед цим ми довго не лягали спати, всією сім’єю робили квіти з паперу, вирізали з картону сердечки. Розмальовували. Уранці мама та бабуся залишалися вдома, готували святковий обід. Гості цього дня приходили обов’язково. Вони приносили в авосьці коробку з тортом і вино… Целофанових пакетів тоді ще не було… Бабуся пекла свої славнозвісні пиріжки з капустою та грибами, а мама «ворожила» над салатом «олів’є» і варила незмінний холодець. А я – з татом!

      На вулиці безліч людей, на пальтах та піджаках усі мають червоні стрічки. Сяють червоні полотнища, грає військовий духовий оркестр. Трибуна з нашими вождями… і пісня: «Столица мира, Родины столица, / Сверкаешь ты созвездием Кремля, / Тобою вся вселенная гордится, / Гранитная красавица – Москва…» Хотілося увесь час кричати «Ура!» Із репродуктора: «Слава трудящимся Московского дважды ордена Ленина и Красного Знамени завода имени Лихачева! Ура, товарищи!» – «Ура! Ура!!» «Слава нашему героическому Ленинскому комсомолу… Коммунистической партии… Нашим славным ветеранам…» – «Ур-ра! Ура!!» Краса! Захоплення! Люди плакали, радість переповнювала… Духовий оркестр грав марші та революційні пісні: «Дан приказ ему на запад, / Ей в другую сторону./ Уходили комсомольцы/ На гражданскую войну…» Я знаю напам’ять слова всіх пісень, я нічого не забула, часто їх співаю. Співаю сама собі. (Тихо наспівує.) «Широка страна моя родная, / Много в ней лесов, полей и рек. / Я другой страны такой не знаю, / Где так вольно дышит человек…» Нещодавно знайшла у шафі старі платівки, зняла з антресолі патефон, весь вечір промайнув у спогадах. Пісні Дунаєвського та Лебедєва-Кумача – як ми їх любили! (Мовчить.) І ось я високо-високо. Це тато підіймає мене на руках… вище, ще вище… Настає найважливіший момент – зараз з’являться і загримлять бруківкою могутні тягачі із зачохленими ракетами, танки, й піде артилерія. «Запам’ятай це на все життя!» – намагається перекричати галас тато. І я знаю, що запам’ятаю! А дорогою додому ми зайдемо в магазин, і я отримую своє улюблене ситро «Буратіно». Цього дня мені дозволялося все: свищики, цукерки-півники на паличках…

      Я любила нічну Москву… ці вогні… Коли мені було вже вісімнадцять років… вісімнадцять років! – я закохалася. Коли я зрозуміла, що закохана, я поїхала, ніколи не здогадаєтесь, куди я поїхала? Я поїхала СКАЧАТЬ