Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана Алексиевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пральню й там роблять «варенки». Технологія проста (біда навчить коржі з маком їсти): звичайні, банальні джинси кидають у розчин відбілювача або хлорки, додають туди биту цеглу. Кілька годин «варять» – на штанях смуги, розводи, малюнки… Абстракціонізм! Просушують і приклеюють лейбл «Монтана». Мене одразу осінило: якщо нічого не зміниться, вони, ці продавці джинсів, незабаром нами командуватимуть. Непмани! І нагодують усіх, й одягнуть, як це не смішно. У підвалах заводи побудують… Так воно й сталося. Ось!! Тепер цей хлопець – мільйонер або мільярдер (для мене мільйон і мільярд однаково божевільна сума), депутат Держдуми. Один будинок на Канарах… Інший – у Лондоні… За царя в Лондоні жили Герцен і Огарьов, тепер вони… наші «нові росіяни»… Джинсові, меблеві, шоколадні королі. Нафтові.

      * О дев’ятій вечора «перший» іще раз зібрав усіх у себе. Доповідав начальник районного КГБ. Розповів про настрої серед людей. За його словами, народ підтримував ГКЧП. Не обурювався. Горбачов усім набрид… Талони на все, крім солі… горілки немає… Хлопці з КГБ побігали містом і записали розмови. Сцени в чергах: «Переворот! Що буде з країною?» – «А що в тебе перевернулося? Ліжко на місці стоїть. Горілка – та сама». – «Ось і закінчилася свобода». – «Отож! Свобода з ліквідації ковбаси» – «Комусь захотілося жуйки. «Мальборо» курити». – «Давно час! Країна на межі краху!» – «Іудушка Горбачов[1]! Хотів продати Батьківщину за долари». – «Крівця потече…» – «А без крові в нас неможливо…» – «Щоб урятувати країну… партію… потрібні джинси. Гарна жіноча білизна й ковбаса, а не танки». – «Гарного життя закортіло? Хрін вам! Забудьте!» (Мовчить.)

      * Одне слово, народ очікував… як і ми… У партбібліотеці детективів до кінця дня вже не було, всі розібрали. (Сміється.) Леніна би нам всім читати, а не детективи. Леніна й Маркса. Наших апостолів.

      Запам’ятала прес-конференцію ГКЧП… У Янаєва тремтіли руки. Стояв і виправдовувався: «Горбачов заслуговує всілякої поваги… Він – мій друг…» Очі бігають… налякані очі… У мене впало серце. Не ті це люди, які б могли… на яких чекали… Пігмеї… звичайні партапаратчики… Рятувати країну! Рятувати комунізм! Нема кому рятувати… На екрані: московські вулиці – море людей. Море! На поїздах, приміських електричках народ рвонув до Москви. Єльцин на танку. Роздає листівки… «Єльцина! Єльцина!» – скандує натовп. Тріумф! (Нервово мне край скатерки.) Скатерка ось… китайська… Увесь світ заповнено китайськими товарами. Китай – країна, де ГКЧП переміг… А де ми? Країна третього світу. Де ті, хто кричав: «Єльцин! Єльцин!»? Вони гадали, що житимуть, як в Америці та Німеччині, а живуть – як у Колумбії. Ми програли… програли країну… А нас, комуністів, на той час було п’ятнадцять мільйонів! Партія могла… її зрадили… На п’ятнадцять мільйонів не знайшлося жодного лідера. Жодного! А на тому боці лідер був. Був – Єльцин! Бездарно все програли! Півкраїни очікувало, що ми переможемо. Однієї країни вже не було. Уже було – дві.

      Ті, СКАЧАТЬ