Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана Алексиевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ моя мама, вона казала: «Я помираю, як щур на смітнику». Її однокімнатна квартира нагадувала читальну залу: журнали, газети – стосами на книжкових полицях, у шафі. На підлозі й у передпокої. Безцінний «Новый мир» і «Знамя»… «Даугава»… Скрізь – коробки вирізок. Великі коробки. Я відвезла все на дачу. Викинути шкода, віддати – кому? Макулатура нині! А все читано-перечитано. Багато підкреслень – червоним олівцем, жовтим. Червоним – найважливіше. Півтонни, гадаю, в мене лежить. Усю дачу забито.

      Віра була щира… наївна віра… Повірили, що ось зараз… уже стоять на вулиці автобуси, які повезуть нас у демократію. Будемо жити в гарних будинках, а не в сірих «хрущовках», побудуємо автобани замість роздовбаних доріг, станемо всі добрими. Раціональних доказів цьому ніхто не шукав. Їх і не було. А навіщо? Вірили серцем, а не розумом. І голосували на виборчих дільницях серцем. Ніхто конкретно не казав, що слід робити: свобода – і все. Якщо ти сидиш у замкненому ліфті, то мрієш про одне – щоб ліфт відчинився. У тебе щастя, коли його відчинили. Ейфорія! Ти не думаєш про те, що ти зараз повинен щось робити… Ти нарешті дихаєш на повні груди… Ти вже щасливий! Моя подруга побралася із французом, він працював у московському посольстві. І ось він увесь час від неї чув: подивись, мовляв, яка в нас, у росіян, енергія. «Ти мені поясни, для чого ця енергія?» – питав він у неї. Ані вона, ані я не могли нічого йому пояснити. Я йому так і відповідала: б’є енергія – і все. Я бачила навколо себе живих людей, живі обличчя. Які всі були тоді гарні! Звідки взялися ці люди? Вчора ж їх ще не було!

      Телевізор у нас вдома не вимикався… Програму «Новости» дивилися щогодини. У мене щойно народився син, я виходила з ним у двір і обов’язково брала з собою приймач. Люди собак вигулювали з приймачами. Кепкуємо тепер із сина: ти в нас із дитинства – в політиці, а йому це не цікаво. Слухає музику, вивчає мови. Хоче побачити світ. Іншим живе. Наші діти не схожі на нас. На кого вони схожі? На свій час, одне на одного. А ми тоді… Ой-ой! Зараз Собчак на З’їзді виступає… Усі кидають справи й біжать до екрана. Мені подобалося, що Собчак у якомусь гарному, здається, вельветовому піджаку, краватка зав’язана «по-європейськи». Сахаров на трибуні… Отже, у соціалізму може бути «людське обличчя»? Ось воно… Для мене це було обличчя академіка Ліхачова, а не генерала Ярузельського. Якщо я говорила «Горбачов», то мій чоловік додавав «Горбачов… і Раїса Максимівна теж». Уперше ми побачили дружину генсека, за яку було не соромно. Гарна фігура, добре вдягнена. Кохають одне одного. Хтось приніс нам польський журнал, де писалося, що Раїса – шик! Як ми пишалися! Нескінченні мітинги… Вулиці потопали в листівках. Закінчувався один мітинг, починався інший. Люди йшли і йшли, кожен думав, що він прийде туди й отримає якесь одкровення. Ось зараз правильні люди знайдуть правильні відповіді.. Попереду чекало невідоме життя, воно всіх приваблювало. Здавалося, що царство свободи вже на порозі…

      Але життя ставало дедалі СКАЧАТЬ