Митькозавр iз Юрківки. Ярослав Стельмах

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Так світло, що нічого не бачу. Це ти, Бурмосику? Ти, Буцику? А хто ще з вами?

      – Це Люська! – мовив Буцик.

      – Здрастуйте, дядечку, – ще раз поздоровкалась Люська. – Так здорово ви висите на гілці. Ой, якби я так уміла!

      – Еге ж, – одразу полагіднішав старий. – Звісно, не одній тобі – всім так хотілось би, та не в кожного вийде. Смішно навіть подумати, як ви всі відпочиваєте. Ну, а що вас привело до мене?

      – Розумієте, дядечку, – пояснив Буцик. – Ми оце засперечались, де яка сторона світу. Чи не змогли б ви на півгодинки позичити нам свого компаса?

      – Е-е, – схитнув головою Кажан. – Вам компас для іграшок, а я без нього літати не можу. Зіпсуєте – а я потім заблукаю. Ще до Болотяника втраплю. Не дам!

      Довелося розповісти Кажанові про Люсьчину пригоду.

      – Це інша справа, – мовив дядечко. – Та однак компаса не дам, а от полетіти з вами можу. А щоб йому живіт до спини присох, щоб йому…

      – Кому це? – поцікавилася Люська.

      – Та кому ж, як не отій почварі, – одказав Кажан.

      – Почварі? – перезирнулися друзі. – А на що вона схожа?

      – Та таке щось жовте, з хвостом, і реве – не приведи господь…

      – Толябун! – скрикнуло зайченя.

      – Лев? – вихопилось у Бурмосика.

      – Еге ж, лев, а-ах, – позіхнув Кажан.

      – Зараз засне, – прошепотів Буцик і закричав: – Дядьку Кажане!

      – Що? – розплющив той уже було склеплені повіки.

      – Та ви ж обіцяли про лева розповісти.

      – Про якого лева?

      – Про того, що недавно тут пробігав.

      – А-а-а, – згадав старий. – Щоб йому живіт до спини присох!

      – От-от! Що ж він зробив?

      – Значить, діло було так, – почав Кажан. – Уранці я повернувся з болота, куди літав на полювання. Там, коло берега, комарі особливо смачні. Такі жирненькі, вгодованенькі, тож наївся досхочу. А вдень же, звісно, треба поспати, – вів далі дядько. – Отож я прилетів, умостився на своїй гілочці й заснув. Через деякий час прокидаюсь од того, що неподалік хтось голосно гарчить. Розплющую я одне око, придивляюся – стоїть перед сусіднім деревом оця ж чума. Затим загнав у стовбур свої пазуриська й дряпає – аж я на гілці весь затрусивсь. «Гей ти, – крикнув я, – ану забирайся звідси!» Та він і оком не зморгнув, орудує пазуриськами – аж навколо все куриться. А тоді мовив Вовкові – той вовцюга теж тут крутився: «Ще дерева зо три – й вистачить. Хай тоді пошукає, звідки прибігла». А потім обоє подалися геть… А-ах, – позіхнув Кажан і заснув.

      – І зовсім цей лев не дурний, – мовив Буцик, коли йшли назад. – Таке придумати – обшкрябати ще кілька дерев. Спробуй вгадати, де оте, найперше.

      – Ех, якби я вчилася в школі, то зразу сказала б, де мій ліс, – схлипнула Люська.

      – І Вовк до нього пристав, – нагадав Бурмосик. – Швидко вони знюхались. Тож треба стерегтись. І необхідно попередити всіх у лісі. Адже це велика небезпека.

      – Ти не побивайся дуже, – СКАЧАТЬ