Митькозавр iз Юрківки. Ярослав Стельмах

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я, бачиш, великий друг усіх африканських звіряток.

      – То ви, значить, аж із Африки! – здивувалася Люська.

      – Еге ж, прямісінько з неї.

      – А як ви опинились у нас? Це ж дуже далеко.

      – Ще б пак! – погодився жовтий звір і злегка рикнув.

      – Ой! – відскочило зайча. – Чого це ви?

      – Згадав своїх друзів, – відповів той. – У мене їх дуже багато. Сумують, мабуть, без мене. І Жирафеня, і Мавпочка, і опецьок той, Бегемотик, смачненький такий…

      – Хто смачненький? – насторожилася Люська.

      – Хіба я сказав «смачненький»? Маленький! – поправився жовтий звір. – Усі маленькі звірята мене дуже люблять, бо я їх найперший друг, товариш, брат і захисник.

      – Значить, і нашим будете захисником? – спитало довірливо зайча.

      – А від кого вас захищати?

      – Та ніби нема від кого. Був у тутешніх лісах Вовк, та й того перевиховали.

      – Отож, ви тут усі нелякані? – зрадів жовтий звір.

      – Ні.

      – Неполохані?

      – Ні-і.

      – Це добре, добре. Не те, що в наших лісах. Усі аж трусяться, як мене побачать.

      – Чому? – поцікавилась Люська.

      – Та на радощах. «От, – кажуть, – іде наш найперший друг і захисник». Еге ж, так прямо і кажуть. О! Хочеш, буду і твоїм другом?

      – Хочу! – пискнула Люська.

      – Ну от! А звуть мене Толябун.

      – Толябун? Це по-нашому, мабуть, буде Толик?

      – Толик? Х-хе. Хай так.

      – І від кого ж ви їх захищаєте? – мовило по хвильці зайча.

      – Ого! Багато, знаєш, є всяких звірюг, які тільки й мріють когось скривдити. От, наприклад, трирогий пацюк або отой, з двома пащами, ах, забув, як зветься, – потрусив головою Толябун.

      – Як це – з двома пащами? – роззявила рота Люська.

      – А так: одна спереду, а друга ззаду, і в кожній по сімдесят три зуби, – брехав далі Толябун.

      – Вони ж, мабуть, страшні, – знову почала заїкатися Люська. Така вже в неї була звичка.

      – Ще й які! – ствердив лев. – Але мене бояться. Я їм кажу: «Ви тільки зачепіть кого-небудь! Матимете справу зі мною». І не чіпають. Е! Це ж вони мені й помстилися. Життя, Люсю, суворе. Підіслали до мене шпигуна в окулярах, із сонними таблетками і, коли я заснув, зв'язали й відправили на цій кулі. П'ять діб носило мене в повітрі, і ріски в роті не мав. Ух, я їх, хай-но повернуся!

      – Як же ви повернетесь, Толику? – співчутливо запитала Люська. – Може, я вам чимось допоможу? Адже ви хочете додому.

      – Ще й як! Замість того, щоб бігати рідними джунглями і шукати собі здобич, я лежу тут, казна-де, голодний і зв'язаний.

      – Чого ж це я стою! – спохопилося зайча. – Бідний Толик. – І, підбігши до лева, почало розв'язувати міцні пута. – А про яку здобич ви говорите: про їжу?

      – Еге, про їжу.

      – А що ви любите їсти?

      – А ти? – ухиливсь од відповіді Толябун.

      – Моркву!

СКАЧАТЬ