Митькозавр iз Юрківки. Ярослав Стельмах

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що так просто од лева йому не відкараскатись. – Із радістю. – А сам подумав: «Прилетів же на мою голову і на мою шию».

      – А нащо ти оце воду тягаєш цілими бочками? – поцікавився лев, крокуючи поруч.

      – А що ж, відрами? Поки поллєш усе, так ухекаєшся, що ого-го.

      – Що поллєш?

      – Та город же. Город у мене. Бурячки, петрушка, часник, бодай йому лиха година.

      – Город? – аж зупинився лев. – Так у тебе город?

      – А ти що, глухий? – чемненько озвався сіроманець.

      – І ти його поливаєш?

      – Поливаю, бодай воно все засохло!

      – А навіщо?

      – А їсти щось же треба? Траву, може? Чи листя? Повітрям мені харчуватися? Отож і готую борщик, картоплю варю.

      – Оце так-так! – проказав Толябун. – А дичина? Та, зрештою, підбіжи до сільця та вхопи курку чи порося яке.

      – Е-е, – протягнув Вовк, – були тут поросята. Троє. Зачинились у будиночку, і ніяк їх не візьмеш. Поліз я через димар, а вони казан на вогонь поставили. Я прямісінько в окріп. Ошпарився увесь.

      – Та що це в тебе всі пригоди якісь нещасливі? Аж за серце хапає.

      – Ти краще вхопив би за ручки та поміг мені, – невдоволено буркнув Вовк.

      – А, давай-давай, – погодився лев.

      Отак, штовхаючи поперед себе візок із бочкою, вони прибули на Вовкове подвір’я.

      – Ну й гидота! – казав лев, наминаючи картоплю. – І як ти їси її?

      – А так, як і ти! – буркнув Вовк. – Гидота-гидота, а чавунця як не було.

      – Голодний дуже. Ото й їм.

      – А я ситий?

      – Якби ж оце м’ясця! Свіженьких відбивних чи котлеток пательню, ум-м… Або качечок, запечених у глині.

      – Ех-хе-хе, – і собі зітхав Вовцюга. – Де вони, ті золоті часи? Я вже давно вегетаріанцем став. Ти присоли, присоли, воно смачніше буде.

      – Ну, я розумію, – мовив по хвилі Толябун. – Я тут звір новий. Але й то, бач, мало те зайчисько не вхопив. А ти! Ти ж старожил, то чом оце на овочах гибієш?

      – Отож бо й воно, що новий, – зітхнув Вовк. – Не знаєш нічого. Тут, брате, такі діла, що зарікся я м’ясо й рибу їсти.

      – Щодо м’яса – зрозуміло. Ну, а рибу чого ж?

      – Та розумієш, лисиця якось піддурила. «Іди, – каже, – на річку, встроми хвоста в ополонку та й наловиш рибки». Я й пішов, а хвіст мій…

      – Та годі, годі, – урвав розповідь лев. – Слухати не можу. Знов у дурні пошився. Ну та нічого. Нас тепер двоє. Не хлопці, а орли! Герої! Голодні не будемо. Я собі тут план один прикидаю. Тільки кебету треба мати, а не в окріп лізти. Ще про нас заговорять. Усі в нас отут будуть! – стиснув пазурі в кулак.

      «Добре йому поради давать, зайді африканському, – подумав Вовк. – Ще невідомо, до чого мене ця дружба доведе». Але вголос сказав:

      – Добре було б. А то вже на смик перепався.

      – Хо-хо, на смик! – зареготав лев. – Видать, тобі петрушка на користь іде. Здоровий, як бугай.

СКАЧАТЬ