Митькозавр iз Юрківки. Ярослав Стельмах

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Налилося темінню вікно й знову посвітлішало, полите місячним сяйвом, коли Бурмосик відклав книгу.

      Люська не зворухнулась: сиділа, підперши голову лапками.

      – Бідне дівча, – шепнув Буцик Бурмосикові, – думає, певно, про свою домівку, – і гукнув: – Люсю, час уже спати.

      – А, так, це я замислилась. – Люська підняла на них свої великі чисті очі й замріяно мовила: – А як ви гадаєте, мені личили б брульянти?

      – Брильянти, – поправив її Буцик, – або ж діаманти.

      – Хай так, – відповіла Люська. – Я думаю, личили б. – Потім глянула у вікно й спитала: – А у вас є друга лампа, бо понад усе в світі я боюся темряви?

      – Є, – одказав Бурмосик. – На горищі. Треба буде завтра дістати. А поки вкладатимешся, можеш узяти оцю.

      – Я примощу її отут, – сказала Люська, ставлячи лампу на краєчок лави, – щоб світло падало в обидві кімнати.

      – Не став, – застеріг Буцик. – Лава хистка – лампа може впасти і станеться пожежа.

      Та Люська не послухала: вона розглядала себе у дзеркальце. Нараз од удару ломаки вікно розлетілося вдрузки; у нього всунулася страшна Толябунова пика і радо ревнула:

      – О-о-о! Який пейзаж! Іди, Вовцю, поглянь! Тут вони всі. Ух ви ж мої мацюпусінькі! Ух я ж вас зараз!

      Друзі завмерли з жаху. У вікно впхав свою мордяку ще й Вовк і, висолопивши язика, ласо поводив очима по кімнаті.

      Од невимовного переляку коліна в Люськи підігнулись, і вона так і сіла на лаву, на самий край. У ту ж мить другий кінець лави, переважений зайчам, підскочив угору, і лампа, що стояла на ньому, майнувши жовто-червоною дугою в повітрі, шугнула у вікно, луснула по мармизі Толябуна й розбилася, розбризкуючи довкола вогняні бризки. Заверещавши, мов недорізані, лев і Вовк кинулись навтьоки.

      Бліда як крейда, Люська підвелася з долівки, взялася тремтячими руками в боки й гордо мовила:

      – От-т ба-бачите! А ви к-казали: не ставити лампу на лаву.

      Розділ V

      Зранку Буцик із Бурмосиком заходилися зміцнювати хату. Вони поставили на двері здоровенний засув і набили по грубезній дошці на вікна ізсередини. Тепер у вікно могла пролізти хіба що Люська. Потім вистругали три довгі списи і прикріпили на кінці по гострому цвяху.

      – Якщо вони нападуть на нас знову, будемо захищатися, – мовив Буцик. – А як тільки скосимо сіно, рушимо шукати Люсьчину маму. Згода?

      – А що я робитиму в цей час? – спитало зайча.

      – Ти можеш ходити з нами.

      – Але ж я не вмію косити.

      – Тоді гребтимеш.

      – Я, мабуть, не навчуся. Це так складно, – відповіла, позіхаючи, Люська.

      – Зрештою, ти можеш складати сіно в копички, – запропонував Буцик.

      – Знаєте, я придумала, – сказала Люська. – Не всім же заготовляти сіно. Комусь треба лишатись і на господарстві. Хай це буду я.

      – Що ж, думка хороша, – погодився Буцик. – То ми пішли: діло не жде. А ти не виходь із хати. Так буде безпечніше.

      – Та ті бандюги сюди вже не поткнуться, – СКАЧАТЬ