Митькозавр iз Юрківки. Ярослав Стельмах

Чтение книги онлайн.

      – Там, щоб ти знала, живе Болотяник, який заманює в трясовину, тож ніколи не гуляй у цих місцях, якщо не хочеш потонути.

      – Ой, як страшно, – притулилась Люська до Бурмосика, – а який він, цей Болотяник?

      – Це таємниця, і ніхто не знає її. Та, мабуть, ніколи й не знатиме, бо він не виходить із туману, а тільки вряди-годи квилить – так жалібно й моторошно водночас. Того ж, хто піде на поклик, враз засмокче.

      – Добре, що ти попередив мене, – притихла Люська. – Але які гарні квіти, – додала з жалем. – Так і хочеться сплести з них віночок.

      – Може, зайдемо до нас, і ти поїси? – запропонував Бурмосик.

      – Ні-ні, – заперечило зайча. – Ти ще не знаєш, скільки часу я можу бігати, гратись, зовсім не відчуваючи голоду. Ходімо швидше. До того ж, у нас майже повен кошик суниць.

      – Так-то воно так, але ж суниці я ніс для Буцика. Та й після того, як ти пригостилася, їх уже не майже повен кошик, а майже півкошика. Ну гаразд, вистачить, – і вони заспішили на посвист Буцикової коси, що вже линув із-за дерев.

      Розділ IV

      Буцик саме кінчав косити й збирався трохи передихнути, перш ніж класти сіно у вал очки, коли угледів Бурмосика. Поруч із ним весело дріботіло зайченя.

      – Добридень, Буцику, – наче до давнього знайомого, привіталася Люська. – Я ваша нова подружка.

      – Я знайшов її на Суничній галяві, – пояснив Бурмосик.

      – І як же ти опинилася в наших краях? – спитав Буцик. І Люська розповіла про свою скруту.

      – Ваш ліс теж хороший, але ж він для мене зовсім чужий. Так, зовсім чужий ліс, – закінчила вона і схлипнула.

      – Стривай-но, – мовив Буцик. – А як світило сонце, коли ти бігла од лева?

      – Яскраво.

      – Я не про те. Звідки воно світило?

      – Спочатку в ліве очко, потім у праве, – чи, може, навпаки? А потім у обидва, а потім у спину, а потім… Я вже не пам'ятаю. А навіщо це тобі?

      – Бо якщо сонце світило тобі в праве око, значить, ти бігла звідти, – вказав Буцик рукою. – А якщо в ліве, – то он звідки. Зрозуміло?

      – От бачиш! – скрикнув Бурмосик. – Я знав, що Буцик обов'язково щось придумає.

      – Авжеж, – озвалася Люська. – Але я не пам'ятаю: я була дуже налякана.

      – Так-так, – замислився Буцик. – Налякана. О! А що ти, кажеш, побачила, коли озирнулася вже в нашому лісі?

      – Як Толябун дряпав дерево, аж кора на всі боки летіла.

      – От по цьому дереву ми й дізнаємося, звідки ти прибігла. Що ж, на сьогодні, певно, досить, – глянув він на скошену траву. – Ходімо!

      Довго шукати не довелось.

      – Ось, здається! – крикнув Бурмосик.

      – Ой-ой-ой, – наблизившись, похитав головою Буцик. – Не хотів би я опинитися в таких пазурах. Зате тепер ми знаємо, звідки прибігла Люська. З півночі.

      – Хіба, – здивувалась Люська, – а мені здається, із заходу.

      – А по-моєму, вона прибігла з півдня, – докинув Бурмосик.

      Друзі СКАЧАТЬ