Митькозавр iз Юрківки. Ярослав Стельмах

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Гуми не знайшли, тож прив’язали Бурмосиків пружинний еспандер, з яким він робив ранкову зарядку.

      І тут знадвору почулося: «Болотяник! Болотяник вибрався із трясовини! Здавайтесь усі!» – і дикий Толябунів рев. За мить у двері загупало, аж хата задвигтіла.

      – Двері вони не виламають, – заспокоїла Люська.

      – А ми їх самі відчинимо, – сказав Буцик. – Тільки чим би це… мене зарядити?

      – А ось, – зняла Люська з печі горнятко. – Думаю, підійде.

      – Підійде, – одказав Бурмосик і натягнув еспандер. Люська взялася за ручку дверей, і тільки-но знову загупали, рвучко розчинила їх.

      Із свистом прорізавши повітря, горнятко вгатило Вовкові в груди. Щось булькнуло в горлі у звіра, і він повалився з ґанку на лева. Але Толябун вчасно відскочив, Вовцюга хряснувся потилицею об землю й завмер.

      – Вбили! Друга вбили! Бандити! – заревів лев і кинувся через тин, полишивши вбитого напризволяще.

      Та він помилився: друг залишився живий. Відпочивши на землі хвилин зо три, Вовк прочуняв і пошкандибав до тину.

      – Ну як ти? – підскочив до нього левисько.

      – Ох-хо-хо! Живий! Ледве! А ти теж! Замість того, щоб помогти, п'ятами накивав. Друг називається!

      – Та хто ж його знав, що вони вигадають таку гемонську зброю, – виправдувався лев. – Треба помститися їм. Треба щось інше придумати.

      – Ти вже думай сам! А з мене досить! Ситий по горло. І все мені дістається, – запхинькав Вовк. – І від мисливців, і від поросят, а тепер іще від оцих, – показав на будиночок.

      – О! Розпатякався! Чого ти рюмсаєш? Ми, хлопці, герої чи не герої! Та ми таке можемо! Гори звернемо. – Лев ходив попід тином, і раптом просто з неба впала йому під ноги якась каменюка. Він зиркнув угору й побачив, що кинув її дядько Кажан, але, підсліпуватий, не влучив.

      – Киш мені звідси, курка общипана! – крикнув лев. Він ухопив грудку й пожбурив її вгору. Кажан зойкнув – грудка попала йому в крило – й полетів геть.

      – О! Бачив? – радів лев. – Отак треба!

      – А він зараз усіх звірів скличе, – заскиглив Вовк. – Тікаймо звідси, поки не пізно.

      – Нізащо, – бадьорився лев. – Або я, або вони. – І тут погляд його впав на стіжки. – Придумав! – зрадів Толябун. – У тебе сірники є?

      – Є, – відповів Вовк. – Дома.

      – Ну то мерщій по сірники! Зараз ми їх викуримо.

      – Легко сказати, – швидше, – занив Вовк. – У мене й досі в грудях коле.

      – У всіх коле, – відказав суворо лев. – Побіг би я, так ти ж усе попсуєш!

      – Ну, гаразд, – погодився Вовцюга й покушпелив додому.

      – Щось вони задумали, – звернувся до товаришів Буцик. – Один кудись побіг, а другий зостався. Що в нас є з набоїв?

      – Двоє горняток, – відповіла Люська, – два чавунці – великий і малий, – три виделки…

      – Чотири поліняки, – докинув Бурмосик.

      – Немало… Якщо влучно стріляти…

      – Погляньте! – СКАЧАТЬ