Митькозавр iз Юрківки. Ярослав Стельмах

Чтение книги онлайн.

      Ухопив простирадло, що сушилося на жердині, обмотався ним і з криком «Болотяник!» гайнув у хату. Тільки-но його постать у білому з'явилась на порозі, як Вовк заревів:

      – Болотяник! Рятуйся! – і метнувся у двері.

      – Стій! Ти що, здурів? Це ж я! – вхопив його за хвіст лев, скидаючи з себе простирадло.

      – Ху! Ну й налякав! – одхекувавсь Вовк, тримаючись за серце. – Аж душа в п'ятах.

      – Якщо вже ти так налякався, – радів лев, – то що буде з отими куцохвостиками! Уявляєш? Та вони заціпеніють од страху! Ось ми їх чим візьмемо!

      – То ти хочеш… – почав був Вовк.

      – А певно ж! Нацупимо на себе оцю хламиду – і хапай їх голими руками. Молодець я чи ні?

      – Молодець! – одказав Вовк. – Стратьог!

      Розділ VI

      Буцик із Бурмосиком запаслися дровами на зиму і з легким серцем крокували додому, балакаючи про Люську.

      – І що найголовніше, – казав Буцик, – ти помітив: останнім часом вона дуже змінилась.

      – Таки змінилась, – охоче підтвердив Бурмосик.

      – А якою стала роботящою! По хазяйству вже собі раду дає. А як навчилася готувати! Я думаю, таку велику силу має вплив колективу, тобто нас із тобою.

      – Але не тільки це, – озвався Бурмосик.

      – А що ще?

      – Та бач… – мовив Бурмосик. – Е-е… Ти звернув увагу, що Люська ось уже скільки днів ходить із замотаною рушником головою?

      – Каже, бідна, що голівка болить. І ліки не допомагають.

      – Так знай же, що ніяка голова в неї не болить!

      – Не болить? – здивувався Буцик.

      – Ні, – відповів Бурмосик. – Просто я підсунув Люсьці замість її дзеркальця – криве, з того уламка, що мені подарували минулого літа циркачі! І тепер вона думає…

      – Ай-я-яй, – урвав його Буцик. – Бідна дівчинка! Ну навіщо ж ти так?

      – Бо вона нічого не робила.

      – Та ми ж і самі чудово обходились. Бідна дівчинка, як їй гірко! Не чекав я од тебе такого.

      – Я ж пожартував. А Люсьці од того тільки користь, бо у неї в голові одні тільки квіточки були. Ти ж сам бачив.

      – Сьогодні ж розкажи їй про все, – вів своє Буцик. – Вона ж, певно, дуже страждає.

      – Та я й сам збирався. Тільки розказувати не буду, а підміню дзеркальце і все.

      – Хай хоч так, – погодився Буцик.

      Люська із обмотаною рушником головою стріла їх на порозі. У хаті була чисто вимита підлога, вікна сяяли прозорістю, з печі смачно пахло.

      – Як вам працювалося? – спитала Люська, насипаючи в тарілки.

      – Чудово! – відповів Буцик. – Бо знали, що вдома нас чекає така господинька.

      – Та що там, – зашарілась Люська. – Гм… А пам'ятаєш, Бурмосику, ти казав, що з неробами може щось трапитись? Нас це, звісно, не стосується. А чи буває так: потім, якщо цей нероба увесь час робить, то з ним трапиться щось навпаки?

      – Авжеж, СКАЧАТЬ