Митькозавр iз Юрківки. Ярослав Стельмах

Чтение книги онлайн.

      – Рушниця, – посмішка на Вовковій морді згасла. – Погане діло. Пам’ятаю, раз зустрів я дівчинку, чи то Червоний Очіпок…

      – Та облиш ти свої спогади дурні, – урвав його лев. – Знайшов, що згадувати. Ти краще скажи, що то за дядько Кабан.

      – Із ним краще не зв’язуватись. Місцевий дзюдоїст. Як ухопить за барки, як кине через стегно…

      – І звела ж мене доля з боягузом, – зітхнув лев. – Чого ти трусишся? Ну і який же він, цей дядько Кабан? – блимнув на Люську.

      – Здоровенний! – Люська зрозуміла, що вона на правильній путі. – Отакий на зріст. Отакенна шия. А плечі – у двері не влазить.

      – Ну і як же він усе-таки до вас уліз? – уже не так бадьоро спитав Толябун.

      – А боком. Та й то ми його всі втягували – аж хата тріщала. Коли ступає – дошки на підлозі вгинаються. А ручиська – як ваші три!

      – Ну-ну, – замислено озвався лев.

      – А рушницю приніс із трьома цівками, – розписувала далі Люська. – Одна стріляє шротом, друга – кулями, а третя – чергами. Як автомат. О! Вони оце побачать, що мене немає, одразу кинуться сюди, і я вже не знаю, що тоді буде.

      Люська зовсім розходилася, побачивши, як стривожились її вороги.

      Запала мовчанка.

      – Ну, я пішов, – першим звівся на ноги Вовк, ухопив відро й попрямував до дверей.

      – Ти куди? – підвів голову лев.

      – Город поллю.

      – Город? Так уже ж смеркає.

      – Ну то й що? Треба городець полити.

      – А Болотяник? Чи ти вже його не боїшся?

      – Не боюся, – відрубав Вовк. – Піду.

      – А може… Ага, – здогадався лев, – то ти, може, втекти здумав? – І вхопив Вовка за лапу. – Я тобі дам город! Боягуз! Дезертир! А хто справу до кінця доведе, хто у вирішальний напад піде? – Люська нашорошила вуха. – Втікаєш?

      – Ну й тікаю, – зізнався Вовк. – Не хочу, щоб у мене з трьох цівок… І в Болотяника не хочу перевдягатись. І з Кабаном зустрічатися.

      – Цить, – гримнув лев. – Ще невідомо, чи це все правда, чи дівчисько не збрехало.

      – Все чиста правда, – подала голос Люська.

      – А в тебе не питають. Так от що: я зараз гайну до їхньої хати і гляну – вигадки то чи ні. А ти побудь із дівчиськом – от тільки зв’яжу її. – Лев підійшов до зайчати з мотузом. – О! Отак! А коли покінчимо з тими, то всіма трьома й поласуємо. А то що з неї одної – і од землі не видно. А ти дивись, – звернувся до Люськи, – якщо збрехала…

      – Як же я один залишуся… – подав голос Вовк. – А якщо вони сюди нагрянуть…

      – Ну то біжи ти, – одказав лев, – а я посиджу.

      – Е ні, я краще тут побуду, – одмахнувся Вовк.

      – Отож, – кинув Толябун і вибіг із хати.

      – Ну й поморочилися з тобою, поки спіймали, – розговорився Вовк. – І чого, власне, я на тебе напався? Що ти мені поганого зробила? Із левом щось там не поділили, – а мені яке до того діло? Я до тебе завжди ставився добре. СКАЧАТЬ